Відділ економічної соціології

Цифровізація економічного життя українського суспільства: стан, соціальні наслідки і перспективи

Науковий керівник — Смакота Вікторія Віталіївна

Результати

В центрі уваги дослідження був процес цифрових трансформацій в сучасному світі як глобальне соціальне явище; аналізувались соціоекономічні та гуманітарні наслідки впровадження цифрових технологій в економічний простір (зокрема – в сферу зайнятості), розглядались результати соціологічних опитувань світового та українського населення щодо ставлення до цифрових змін та штучного інтелекту і – в підсумку – оцінювався потенціал адаптації та подальшого розвитку українського суспільства у новітніх реаліях.

Доведено, що Україна як частина світового економічного простору має достатні можливості для розвитку в цифровому світі (здатна створювати і застосовувати новітні технології, має високий рівень цифрових навичок населення та інтеграції високотехнологічних продуктів і послуг), але і зазнає всіх ризиків, які супроводжують цей процес (насамперед – в сфері зайнятості, а саме – виникнення нових форм праці, часто вразливих та незахищених, які за умов слабкої регуляції з боку держави здатні суттєво погіршити якість значної кількості робочих місць).

Емпірично доведено, що цифровізація економічного життя (і зокрема – сфери праці) в українському суспільстві відбувається в цілому схожими з європейськими темпами розвитку. Кілька етапів проведених порівняльних досліджень показали: якщо станом на 2024 рік майже за всіма позиціями Україна і поступалася результатам ЄС 2022 року, то порівняння українських даних за 2023 і 2024 рр. засвідчує помітне зростання рівня використання більшості типів цифрових пристроїв і технологій на робочому місці. Дані 2024 року також фіксують наочний зв’язок між використанням цифрових пристроїв і технологій та рівнем матеріальної забезпеченості респондентів: найвищий показник використання цифрових пристроїв та технологій спостерігається серед респондентів із низьким або нульовим рівнем матеріальної депривації. Щодо достатності навичок і знань для щоденного використання сучасних засобів у роботі, то найвищою вона є в молоді, зменшуючись з віком і становлячи мінімальний відсоток у найстаршій групі респондентів. Відповідно, недостатність таких знань має найвищий рівень у групі респондентів віку 55+, що доводить необхідність впровадження в країні концепції «освіта протягом життя» у вигляді додаткових курсів, занять з підвищення кваліфікації та освоєння нових технологій.

Зроблено висновки, що за умов достатньої підготовленості держави та суспільства (у сфері продуманої економічної політики, розвитку освіти та науки) цифровий перехід має всі шанси стати прогресивним кроком у бік більш технологічної, але в той же час – людиноцентричної ери, а підвищення соціальних стандартів, інвестування у розвиток людського потенціалу, розширення спектру людського вибору та можливостей, за яких гарантується гідне і повноцінне життя та робота, здатне мінімізувати ризики в світі, де цифрові технології є невід'ємною частиною реальності.

Соціальні структури нестандартної зайнятості в сучасному українському суспільстві

Науковий керівник — Смакота Вікторія Віталіївна, Т. О. Петрушина

Результати

За результатами аналізу стану сучасного ринку праці з’ясовано, що нестандартна робота в різних видах і формах набуває чільного місця в структурі світової та української зайнятості; разом з цим, відбувається руйнація традиційних, стандартних форм, трансформація їх у нестандартні різновиди і форми трудової активності. Основним каталізатором цих процесів став стрімкий розвиток інформаційно-комунікативних технологій і створення цифрових платформ.

Нестандартна зайнятість відкриває нові можливості для участі в економічному, трудовому і соціальному житті. Рівень освіти населення України дозволяє швидко розвивати зайнятість на цифрових платформах і конкурувати на міжнародному рівні українським фахівцям IT-сфери. Самі цифрові технології розширюють можливості для працевлаштування, освіти і саморозвитку, що дозволило зберегти чи змінити роботу значній частині українського населення під час пандемії COVID-19 та широкомасштабної війни. Працівники, зайняті на роботах у цій сфері, переважно задоволені роботою, оскільки вона дозволяє їм в екстремальних умовах мати зайнятість і засоби до існування.

Однак нестандартна зайнятість набуває рис вразливості через зниження соціального захищення працівників: їй часто притаманний високий ступінь невизначеності через короткий термін контрактів та відсутність соціальних гарантій. Ризики втрати роботи, вимушеного безробіття, перекваліфікація та захист своїх прав на робочому місці при нестандартній зайнятості переходять безпосередньо на самих працівників.

Соціальні зміни українського суспільства в умовах економічної глобалізації

Науковий керівник — Т. О. Петрушина

Результати

За підсумками економічного розвитку останніх років очевидно, що Україна не змогла вбудуватися в міжнародну систему виробництва. Відставання від більшості розвинених країн за рівнем продуктивності праці пов’язане зі спрямованістю на сировинну модель економічного розвитку, чим обумовлюється падіння ВВП і масштабна деіндустріалізація. У цілому такий стан речей виключає економічний розвиток і разом з ним — людський розвиток.

Несприятливі наслідки глобалізації перевищили позитивні очікування, позначившись як на економічній, так і на соціальній сфері життєдіяльності суспільства: суттєве поширення феномену «працюючих бідних», кумулятивне погіршення гарантій зайнятості та активізація процесів трудової міграції безпосередньо вплинули на кваліфікаційний потенціал населення. Кожному другому респондентові важко знайти роботу за своєю кваліфікацією, а складнощі у працевлаштуванні переважають навіть при пошуку будь-якої роботи. Серед тих, хто працює, кожний п’ятий має роботу в іншому населеному пункті України.

Збільшення кількості трудових мігрантів знижує певною мірою напругу на вітчизняному ринку праці та покращує матеріальний стан домогосподарств, що отримують перекази з-за кордону. Проте вітчизняна економіка відчуває дефіцит висококваліфікованих робітників і фахівців із низки спеціальностей; знижується якість наявних трудових ресурсів, слабшає соціальний потенціал розвитку економіки, а зростання міграційних настроїв, особливо серед молоді, становить серйозну загрозу життєздатності країни.

Роль науки в модернізації українського суспільства

Науковий керівник — Т. О. Петрушина

Результати

Моніторинг громадської думки виявив, що на тлі фактичної незацікавленості української держави і бізнесу в науці в країні існує суспільний запит на розвиток вітчизняної науки. Довіра громадян України до вітчизняних учених залишається найвищою серед основних соціальних інститутів. Опитування експертів дозволило отримати компетентні оцінки загального стану науки в сучасній Україні і суттєві пропозиції щодо сутності, принципів, напрямів та умов ефективного реформування наукової сфери. Переважна більшість експертів прогнозує подальше погіршення стану науки та підкреслює, що виконувати свою роль у модернізації суспільства наука здатна лише за умов нормального фінансування і докорінної зміни ставлення з боку влади.

Стан, проблеми та перспективи робітничого класу в системі соціально-економічних відносин українського суспільства

Науковий керівник — Арсеєнко Анатолій Григорович

Результати

Виявлено вплив неоліберальної глобалізації на еволюцію трудових відносин у сучасному світі, зокрема в Україні. Показано пропагандистський характер сучасних міфів про «зникнення» робітничого класу та погіршення його становища внаслідок соціального реваншу капіталізму після руйнування світової соціалістичної системи. Встановлено деструктивний характер «економічних реформ» в Україні, які призвели до розкрадання загальнонародної власності, деіндустріалізації та примітивізації економіки, депривації людей праці і зростання нерівності. Узагальнено світовий досвід колективно-договірного регулювання праці та розроблено рекомендації профспілкам України. Проаналізовано стан класової свідомості і перспективи робітничого класу України.

Соціальний потенціал інноваційного розвитку економіки України

Науковий керівник — Т. О. Петрушина

Виконавці — Резнік Володимир Станіславович

Результати

Виокремлено структурні складові цього потенціалу (соціально-політичний, соціально-економічний, інституційний, соціокультурний, науковий та освітній субпотенціали), оцінено їх рівень і значущість в інноваційному розвитку вітчизняної економіки. Зафіксовано головні соціальні бар’єри, що унеможливлюють інноваційний розвиток економіки в Україні: систему сімейно-кланового олігархічного капіталізму, суспільно-політичну систему, соціально-економічну диференціацію населення, корупцію, монополізацію і тінізацію економіки, низький рівень життя населення.

Якість життя населення України в умовах диференціації соціально-економічного простору

Науковий керівник — Є. І. Суїменко

Виконавці — Резнік Володимир Станіславович

Результати

Ключове значення при економіко-соціологічному підході до якості життя має поняття «рівень життя». Якість життя можна розглядати як соціальну (на рівні суспільства) і соціально-психологічну (на рівні індивіда) оцінку рівня життя, як показник соціальної та особистісної комфортності здійснення життєдіяльності. Проаналізовано матеріальне становище і якість трудового життя українських громадян, стан здоров’я населення, екологічного середовища, духовного життя суспільства та інші складові. За даними соціологічних опитувань, за роки ринкових реформ, попри дедалі більшу адаптацію населення до капіталістичних відносин, життя в країні погіршується: загальний рівень споживання дуже низький, а за важливими позиціями потреби значної частини населення (від третини до половини) не задовольняються.

Стан і перспективи входження України в глобальний соціально-економічний простір

Науковий керівник — Є. І. Суїменко

Виконавці — Резнік Володимир Станіславович

Результати

Виявлено помітні розбіжності в орієнтаціях громадян України на входження в ЄС, НАТО та ЄЕП на користь останнього геополітичного блоку; зафіксовано значну невизначеність у ставленні населення до перспектив входження України в ЄС.

Економічна культура українського суспільства

Науковий керівник — Є. І. Суїменко

Виконавці — Резнік Володимир Станіславович

Результати

Зроблено висновок про поліморфний характер економічної культури, який виявляється в її складній внутрішній структурі, багатофакторному соціогенезі, різноманітних формах прояву і множинності виконуваних функцій. На основі даних експертного опитування розглянуто ціннісно-нормативний зміст економічної культури, її інноваційні складові та перспективи розвитку. Проаналізовано економічну культуру основних субʼєктів господарської діяльності: керівників підприємств та органів державної влади, підприємців і найманих працівників. Рівень економічної культури населення в цілому оцінюється нижче середнього.

Дослідження типів соціально-економічної поведінки працездатного населення України

Науковий керівник — Є. І. Суїменко

Результати

Простежено динаміку різних поведінкових формоутворень; зафіксовано істотні зміни у структурі соціально-економічної поведінки, зокрема підприємницького та адаптивного типів за період 1998–2003 років; виявлено пріоритети поведінкових стратегій різних вікових груп населення України.

Соціально-економічна поведінка суб’єктів виробничої діяльності на промислових підприємствах

Науковий керівник — Є. І. Суїменко

Результати

Здійснено типологізацію соціально-економічної поведінки працівників промислового виробництва; виявлено основні тенденції розвитку соціально-економічної поведінки найманих робітників, власників, менеджерів, підприємців.

Соціальні механізми приватизаційних процесів

Науковий керівник — Є. І. Суїменко

Результати

Виявлено невідповідність «стандартної» моделі приватизації можливостям і напрямам соціально-інституційного та соціально-особистісного механізмів її реалізації; розглянуто альтернативний варіант здійснення приватизації в Україні.

Соціально-економічні умови й мотивація підприємницької діяльності в Україні

Науковий керівник — Ворона Валерій Михайлович

Результати

Зроблено висновок про те, що фундаментальні якості підприємців як соціальних каталізаторів економіки — інноваційність і ризик — зсунуті на периферію мотиваційної структури їхньої діяльності, а домінуючий мотив самоактуалізації лише камуфлює погоню за прибутком.