29 квітня 2025 року відбулася Сесія Загальних зборів Відділення історії, філософії та права НАН України, присвячена підсумкам наукової діяльності установ Відділення у 2024 році та перспективам розвитку фундаментальних і прикладних досліджень у галузі соціогуманітарних наук.
З науковою доповіддю на Сесії виступив директор Інституту соціології НАН України, член-кореспондент НАН України Є.І. Головаха.
У своїй доповіді він, зокрема, наголосив, що російсько-українська війна принесла українському народові величезні страждання, катастрофічні збитки в економіці, інфраструктурі та довкіллі. Водночас ця війна істотно вплинула на соціальні структури й процеси, підтверджуючи думку класика соціології Пітирима Сорокіна про здатність воєнних потрясінь не лише руйнувати, а й сприяти певним позитивним соціальним змінам.
Так, якщо десять років тому українське суспільство перебувало в стані хаотичної трансформації з невиразним вектором розвитку та відкладеним пострадянським транзитом, то нині, внаслідок спротиву повномасштабній агресії, суспільство чітко визначилося на користь європейського цивілізаційного курсу. Зникла амбівалентність суспільних настроїв, відбулася остаточна делегітимізація радянської спадщини.
Сформувалася й стала домінуючою національно-громадянська ідентичність. Сьогодні близько 80 % громадян ідентифікують себе передусім як громадяни України, а не як мешканці певних регіонів, поселень і громадян колишнього СРСР. Також понад 80 % опитаних декларують українську мову як мову повсякденного спілкування.
Відбулися суттєві зрушення в соціальній структурі. Зокрема, зменшено глибоку соціальну прірву між привілейованими верствами («кастою недоторканних») та рештою суспільства — зберігати несправедливо набуті привілеї стає дедалі складніше. Значною мірою подолано регіональні відмінності, які були особливо відчутними до початку війни.
Подолана безсуб’єктність України. До війни українці часто знецінювали суб’єктність своєї держави у міжнародній політиці. Сьогодні ж Україна є активним гравцем світової політики і сприймається як вагомий і активний її суб’єкт.
Однією з важливих змін стало також подолання так званої "східнослов’янської відокремленості", на яку свого часу вказувала соціолог Н.В. Паніна. Сьогодні Україна соціокультурно дистанціювалася від Росії та Білорусі й стала ближчою до центральноєвропейських слов’янських націй.
Якщо до війни Україну часто характеризували як «суспільство без довіри», то нині ситуація суттєво змінилася. Соціологічні дослідження фіксують високий рівень довіри до Збройних Сил України, Президента, СБУ, волонтерського руху та церкви. Певною мірою зросла довіра і до інших інститутів. Хоча ми все ще відстаємо за цим показником від розвинених демократій, вже не можна говорити про цілковиту кризу довіри. Як свідчать численні дослідження, рівень довіри напряму корелює з рівнем демократичного розвитку суспільства.
Чи відбулися б усі ці трансформації без війни? Найімовірніше, що так — але надзвичайно повільно, впродовж життя кількох поколінь. Війна радикально прискорила соціальні зміни.
Водночас війна призвела до виникнення нових ліній розколу між соціальними групами, які у повоєнний період можуть загрожувати серйозними напруженнями й конфліктами. Ці процеси вже сьогодні потребують уважного аналізу і передбачення, зосередження уваги державних інститутів.
Французький соціолог Мішель Крозье ввів у науковий обіг поняття «соціологічна інтервенція» — як активне втручання соціології в суспільне життя шляхом критичного осмислення, конструктивної участі та вироблення рішень для подолання соціальних проблем. Сьогодні ми повинні розширити цей концепт і говорити про необхідність «суспільствознавчої інтервенції» — активної участі всіх соціогуманітарних наук у складних, суперечливих і динамічних процесах подальшої трансформації українського суспільства.