Міграційні орієнтації українського суспільства: внутрішня вкоріненість та потенціал мобільності

Повномасштабна війна істотно трансформувала міграційну поведінку та настрої українського суспільства, перетворивши питання «залишатися чи виїжджати» на одну з ключових соціальних дилем воєнного часу. Тривалість бойових дій, невизначеність щодо перспектив їх завершення, економічні труднощі та масштабна вимушена міграція сформували неоднорідний міграційний ландшафт, у якому одночасно співіснують тенденції до вкоріненості населення в Україні та збереження потенціалу подальшої мобільності.

Вивчення міграційних намірів набуває особливого значення з огляду на демографічні втрати та необхідність збереження людського капіталу як основи повоєнного відновлення. Актуальні соціологічні дослідження дають змогу виокремити кілька взаємопов’язаних тенденцій, які характеризують сучасні міграційні орієнтації українського суспільства.

Переважання орієнтації на життя в Україні та внутрішня вкоріненість населення

Однією з найбільш виразних тенденцій є висока орієнтація громадян на продовження життя в Україні після завершення активної фази війни. За результатами дослідження Інституту соціології НАН України 2026 року, 86% опитаних пов’язують своє майбутнє з теперішнім населеним пунктом і прагнуть залишитися в ньому. Ще 8% планують можливий переїзд, однак у межах України – до іншого міста чи регіону. Таким чином, загальна частка респондентів, які орієнтуються на проживання в Україні, становить 94%. Натомість потенційна зовнішня міграція має мінімальний характер: лише 3% опитаних висловили намір виїхати за кордон, ще 3% не визначилися зі своїми планами (див. примітку 1).

Ця тенденція підтверджується й результатами дослідження Центру Разумкова, проведеного у квітні 2026 року. 77,3% громадян не планують після війни виїжджати з України на постійне проживання: 55,2% категорично заперечують таку можливість, а 22,1% скоріше не планують еміграції. Потенційно готовими розглядати довгостроковий виїзд за кордон є 9,2% респондентів, причому лише 1,8% повністю впевнені у своїх еміграційних намірах. Важливо, що цей показник практично не змінився порівняно з 2025 роком, коли становив 9,7%, що свідчить не лише про переважання орієнтації на проживання в Україні, а й про певну стабілізацію міграційних намірів (див. примітку 2).

Отже, попри масштаб вимушеної міграції, в українському суспільстві зберігається значний потенціал внутрішньої вкоріненості. Переважна частина населення не розглядає остаточну еміграцію як бажану життєву стратегію та пов’язує власне майбутнє з Україною.

Транснаціоналізація сімейних зв’язків як фактор збереження міграційного потенціалу

Водночас внутрішня вкоріненість не означає зникнення міграційних ризиків. Важливою особливістю сучасної ситуації є формування стійких транснаціональних родинних зв’язків, які підтримують соціальні контакти між населенням України та українцями, що перебувають за кордоном.

За даними Центру Разумкова, у 2026 році 28,9% опитаних мали близьких родичів або членів сім’ї, які виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення та продовжують проживати за кордоном. Показник послідовно зростав: із 19,6% у лютому-березні 2023 року до 24,2% у 2024 році та 2025 році і до 28,9% у квітні 2026 року. Водночас 12% респондентів зазначили, що їхні родичі вже повернулися в Україну, ще 12% мають змішану ситуацію, коли частина родини повернулася, а частина залишається за кордоном.

Таким чином, міграція поступово набуває не лише індивідуального, а й сімейно-мережевого характеру. Наявність близьких за кордоном може полегшувати потенційний повторний виїзд, оскільки створює соціальні контакти, інформаційні канали та практичні можливості для переміщення. Водночас ці ж транснаціональні зв’язки можуть виконувати функцію підтримки повернення, якщо члени сімей зберігають життєві, майнові та соціальні зв’язки з Україною.

Отже, зростання частки сімей із досвідом транскордонної міграції є важливим фактором, який необхідно враховувати при оцінюванні майбутньої міграційної динаміки.

Зниження загальної готовності до виїзду та збереження міграційної мобільності серед зворотних мігрантів

Ще однією тенденцією є поступове зниження загальної готовності населення до виїзду за кордон. За результатами дослідження Gradus у травні 2026 року, частка населення, яке розглядає можливість виїзду до країн ЄС або інших держав для отримання тимчасового захисту, зменшилася з 41% у 2024 році до 33% у 2026 році. Ця динаміка свідчить про послаблення загальної орієнтації населення на можливий виїзд за кордон та може бути пов’язана з поступовою адаптацією частини населення до тривалого перебування в Україні (див. примітку 3).

Водночас загальна тенденція не означає однакового зниження міграційних намірів у всіх групах населення. Особливої уваги потребують «зворотні мігранти» — громадяни, які після виїзду за кордон у період повномасштабної війни згодом повернулися в Україну. Серед них 45% продовжують періодично розглядати можливість повторного виїзду. Отже, повернення в Україну для частини населення не супроводжується остаточним припиненням міграційних намірів.

Таким чином, зафіксоване зниження загальної готовності до виїзду поєднується із збереженням потенційної мобільності серед окремих груп, зокрема тих, хто вже має досвід вимушеної міграції та повернення. Це дає підстави розглядати повернення частини населення як процес, який не завжди означає остаточне закріплення в Україні, а може залишатися оборотним залежно від безпекових, соціально-економічних та інших умов.

Прагматизація міграційних мотивів

Змістовно міграційна поведінка також зазнає трансформації. Порівняння мотивів виїзду та залишення країни свідчить про поступовий перехід від переважно емоційно-патріотичної мотивації до більш раціонального та прагматичного оцінювання умов життя.

Безпековий фактор залишається домінуючим: загрозу життю та здоров’ю внаслідок бойових дій та обстрілів назвали визначальним мотивом потенційного виїзду 78% респондентів. Водночас зростає роль соціально-економічних чинників. Значущість показника, пов’язаного із соціально-економічними умовами та якістю життя, зросла з 62% до 66%, а вагомість фінансових труднощів, матеріальної нестабільності та зниження купівельної спроможності – з 53% до 59%.

Показовим є також посилення впливу соціального оточення. Значущість поступового виїзду друзів, колег та інших близьких людей зросла з 31% до 38%. Таким чином, міграційні рішення дедалі більше залежать не лише від індивідуальної оцінки безпеки, а й від змін соціального середовища.

Водночас чинники, які утримують населення в Україні, також мають переважно прагматичний характер. Найвагомішими є якість життя та сформований рівень побутового комфорту (66%), соціальна згуртованість і міжособистісні зв’язки в громаді (65%), тоді як власне патріотичні переконання мають дещо меншу вагу (52%).

Отже, сучасна міграційна поведінка дедалі більше формується за логікою порівняння альтернатив: безпека, житло, робота, матеріальна стабільність, доступність соціальних послуг та якість соціального середовища визначають привабливість України як місця довгострокового проживання.

Диференціація міграційних намірів за соціальними групами

Міграційний потенціал українського суспільства не є однорідним. Окремі соціальні групи виявляють більшу готовність до виїзду, насамперед тоді, коли йдеться про забезпечення безпеки та перспектив дітей.

Виражену схильність до міграції демонструють сім’ї з дітьми, зокрема батьки дітей віком 4–6 років та підлітків 13–17 років. Для них важливим мотивом є прагнення забезпечити дитині безпечний, передбачуваний і безперервний освітній процес, особливо на етапах вступу до школи чи закладів вищої освіти.

Водночас роль соціальної згуртованості як фактора утримання населення особливо значуща для молоді віком 25–34 роки та осіб 45–54 років, для яких цей чинник має найвищу вагомість.

Це свідчить про необхідність відмови від уявлення про міграційні наміри як однорідну характеристику всього населення. Майбутня міграційна поведінка залежатиме від віку, сімейного статусу, наявності дітей, досвіду попередньої міграції, житлового становища та характеристик локального соціального середовища.

Внутрішня вкоріненість як умовний, а не безумовний ресурс відновлення

Висока орієнтація громадян на проживання в Україні формується на тлі значної суспільної невизначеності щодо перспектив війни та майбутнього розвитку країни. Майже половина населення (45%) оцінює поточний напрям розвитку подій як неправильний, а 43% очікують тривалого протистояння. Водночас 57% підтримують пошук компромісних рішень для припинення війни, а 66% вважають переговорний процес найбільш реалістичним шляхом досягнення миру.

Тому зафіксовану вкоріненість населення не варто трактувати як остаточно сформовану та незмінну орієнтацію. Вона значною мірою залежить від того, наскільки Україна буде спроможна забезпечити базові умови для безпечного та гідного життя.

Саме тому особливого значення набувають фактори, які одночасно виступають умовами утримання населення та ресурсами повоєнного відновлення: безпека, доступність житла, можливість працевлаштування, матеріальна стабільність, якість соціальної інфраструктури та соціальна згуртованість громад.

Примітки:

1. Опитування ІС НАНУ здійснювалося серед дорослого населення України (від 18 років і старше), за виключенням АР Крим і тимчасово окупованих територій Півдня та Сходу України, методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assisted telephone interviews, CATI) за випадковою вибіркою мобільних номерів з 26 лютого по 11 березня 2026 року. Статистична похибка вибірки обсягом 1001 респондентів при довірчій імовірності 95% та дизайн ефекті 1.1 не перевищує 3.2%.

2. Дослідження Центру Разумкова здійснювалося на замовлення Київського Безпекового Форуму та було проведено з 2 по 8 квітня 2026 року серед 1200 респондентів віком від 18 років у 23 областях України та місті Києві (на територіях, підконтрольних уряду України, де не ведуться бойові дії) методом face-to-face інтерв’ю.

3. Дослідження було проведене компанією Gradus методом заповнення анкети в мобільному додатку серед 600 респондентів віком 18-60 років, які проживають в Україні, у період з 5 по 14 травня 2026 року та презентоване на Ukraine Recovery Conference 2026.