Як людство розумнішає: цікаві факти про освіту в сучасному світі
Для мешканця будь-якої розвиненої країни навчання — від дитсадка до університету — давно стало звичною частиною життя. Але за історичними мірками загальний доступ навіть до базової освіти з’явився нещодавно: масові освітні системи виросли разом з індустріальною економікою, якій була потрібна кваліфікована робоча сила.
І сьогодні ця норма не всесвітня. ООН ставила за мету до 2015 року забезпечити всім дітям світу початкову освіту (Цілі розвитку тисячоліття), а до 2030 року — домогтися, щоб усі завершували середню школу (Цілі сталого розвитку), але навіть першої цілі досягти не вдалося. За даними ЮНЕСКО, у 2023 році лише 26% із 158 країн, щодо яких є дані, законодавчо гарантували 12 років безоплатної та обов’язкової шкільної освіти; у 2024 році кожна шоста дитина, підліток чи молода людина у світі не мала доступу до навчання, а грамотними були 88% дорослих.
Проте прогрес очевидний. Кількість неписьменних молодих людей скоротилася зі 143 млн у 2000 році до 86 млн у 2024-му (щоправда, у країнах з низьким доходом вона зросла з 30 до 37 млн: населення там збільшується швидше, ніж поширюється грамотність). Частка дітей молодшого та середнього шкільного віку, які не ходять до школи, у 2000–2015 роках знизилася з 27% до 17% — і відтоді не змінюється.
Вища освіта: від привілею до норми
З середини ХХ століття кількість студентів у світі стрімко зростає (рис. 1). За даними ЮНЕСКО, з 1960 по 1997 рік у розвинених країнах їх стало у 4,7 раза більше (з 9,6 до 44,8 млн), а в країнах, що розвиваються, — у 13,3 раза (з 3,26 до 43,36 млн).
Рисунок 1. Кількість студентів закладів вищої освіти у світі, млн осіб
Джерело: Global Education Monitoring Report 2021, ЮНЕСКО.
У ХХІ столітті вища освіта перестає бути привілеєм еліти, а держави її активно заохочують. Близько третини країн дають змогу безкоштовно навчатися в державних університетах (у Латинській Америці — більше половини), половина субсидує проживання студентів, чотири з десяти надають транспортні пільги, майже три з десяти компенсують витрати на підручники. У Китаї кількість студентів відносно чисельності населення студентського віку (валовий коефіцієнт охоплення) зросла з 7% у 1999 році до 77% у 2024-му за оцінкою ЮНЕСКО (за національною методикою Міністерства освіти КНР, яка інакше рахує студентів і населення відповідного віку, — до 60,8%). Європейський Союз натомість ставить мету за іншим показником: до 2030 року диплом про вищу освіту мають отримати щонайменше 45% людей віком 25–34 роки.
Сьогодні вищу освіту у світі мають 24% людей віком 25–34 роки і 15% — віком 45–54 роки. Україна за часткою молоді з вищою освітою посідає 5-те місце серед 41 країни Європи та Північної Америки (ЮНЕСКО). Загалом середня тривалість навчання дорослих у світі зросла з 5,8 року в 1990 році до 8,4 року у 2017-му (ПРООН).
Навіщо освіта суспільству і людині
Освіта — це не лише знання. Метааналіз у журналі The Lancet Public Health показав: кожен додатковий рік навчання знижує ризик смерті дорослої людини в середньому на 1,9%, а дорослий з 12 роками шкільної освіти має на 24,5% нижчий ризик смертності, ніж людина без освіти. Кожен рік навчання матері зменшує смертність дітей до 5 років на 3%, батька — на 1,6%.
Вигідна освіта й економічно. Дорослі з вищою освітою заробляють у середньому на 54% більше, ніж люди з повною середньою, а магістри й доктори — на 83% більше; навіть з урахуванням витрат на навчання вигода за все життя в країнах ОЕСР перевищує 300 тис. доларів (ОЕСР). Міжнародна організація праці констатує, що вища освіта допомагає молоді віком 25–29 років не опинитися серед тих, хто не працює і не навчається (NEET), причому жінкам — більше, ніж чоловікам. Тож високий освітній рівень дає людині не лише кращий заробіток, а й стабільнішу роботу, краще здоров’я та активнішу участь у суспільному житті, а для держави його поширення є стратегією зменшення нерівності.
Найвищу віддачу дає найраніший етап залучення до освіти. За оцінкою Світового банку, кожен долар, вкладений у дошкільну освіту, повертається суспільству в 6–17-кратному розмірі — передусім завдяки здоровішим і продуктивнішим працівникам. У ранньому віці найінтенсивніше розвивається мозок, а дитсадок вирівнює шанси дітей із різних соціальних верств, тому в багатьох європейських країнах щонайменше останній рік перед школою є обов’язковим (у Франції та Угорщині — з трьох років). Тож в Європі частка дітей дошкільного віку, охоплених освітою, зросла з 73% у 2000 році до 90% у 2024-му, тоді як в Африці на південь від Сахари дошкільну освіту здобуває менше ніж кожна четверта дитина відповідного віку (ЮНЕСКО).
Недарма освіта стала однією з трьох складових Індексу людського розвитку (ІЛР). Перша доповідь ООН про людський розвиток (1990) визначила розвиток як розширення можливостей вибору, найважливіші з яких — довге й здорове життя, освіта та гідний рівень життя. Відтоді методика індексу не раз ускладнювалася, але освітні досягнення країн залишаються в ньому визначальними. ООН розглядає кошти, вкладені в освіту, як інвестицію в майбутнє країни і один із головних показників розвиненості суспільства.
Україна: освіта як головна перевага
Україна увійшла в ХХІ століття з високим охопленням освітою всіх рівнів і практично суцільною грамотністю дорослих — далеко не всім пострадянським країнам вдалося зберегти такий рівень освітнього потенціалу. Після кризи 1990-х, коли ІЛР упав до 0,716, людський розвиток відновився значно швидше за економіку (табл. 1). За даними ПРООН, з 1991 по 2023 рік ІЛР України зріс з 0,743 до 0,779, очікувана тривалість життя — на 3,7 року, середня тривалість навчання — на 1,6 року, тоді як валовий національний дохід на душу населення так і не повернувся до рівня 1991 року: у 2000-му він становив менше половини того рівня, а у 2023-му був нижчим приблизно на 21%.
Таблиця 1. Показники людського розвитку України
| Рік | ІЛР | Очікувана тривалість навчання, років | Середня тривалість навчання, років | ВНД на душу, дол. (ПКС 2021) | Очікувана тривалість життя, років |
| 1991 | 0,743 | 12,5 | 9,5 | 21 401 | 69,7 |
| 2000 | 0,716 | 12,8 | 10,8 | 9 964 | 67,8 |
| 2010 | 0,782 | 15,1 | 11,5 | 16 553 | 70,2 |
| 2015 | 0,778 | 13,8 | 11,2 | 16 379 | 72,7 |
| 2019 | 0,789 | 13,7 | 11,1 | 18 193 | 73,9 |
| 2023 | 0,779 | 13,3 | 11,1 | 16 933 | 73,4 |
Джерело: ПРООН, Human Development Reports.
До 2022 року освіченість населення залишалася головною конкурентною перевагою країни. У Глобальному інноваційному індексі 2021 найсильніші позиції України здебільшого освітні: 2-ге місце серед 132 країн за часткою зайнятих жінок з вищою освітою, 7-ме — за державними видатками на учня середньої школи та за співвідношенням учнів і вчителів. Найслабші ж — інвестиції, інфраструктура, політична стабільність (рис. 2). Цінність освіти в суспільній свідомості зростала, тоді як ринок праці здебільшого пропонував низькокваліфіковані робочі місця.
Рисунок 2. Найсильніші та найслабші позиції України в Глобальному інноваційному індексі 2021
Джерело: Global Innovation Index 2021, WIPO.
Водночас мережа освітніх закладів за 30 років незалежності помітно скоротилася разом із кількістю дітей (Держстат). Шкіл стало менше в 1,5 раза (з 21,8 до 14,9 тис.), закладів профтехосвіти — у 1,8 раза (з 1246 до 711), закладів дошкільної освіти — у 1,6 раза (з 24,4 до 15,3 тис.). Ще швидше зменшувалася кількість дітей: учнів шкіл — з 7,1 до 4,2 млн, а вихованців дитсадків — удвічі, з 2,27 до 1,15 млн. Перед війною дошкільною освітою було охоплено лише 58% дітей (у містах — 69%, у селах — 39%), тож багато дітей, особливо сільських, втрачали шанс на рівний старт. Натомість кількість закладів вищої освіти зросла з 149 до 281, а студентів — з 881 тис. до 1,27 млн (на піку, у 2013/2014 навчальному році, працювали 325 закладів, де навчалися 1,72 млн студентів) (рис. 3). Попит на вищу освіту зростав навіть попри падіння рівня життя.
Рисунок 3. Зміна кількості освітніх закладів, учнів і студентів в Україні з 1990/1991 по 2019–2021 рр., %
Джерело: розраховано за даними Державної служби статистики України та МОН України.
Що думають українці
Більшість українців вважають вищу освіту необхідною: у 2008 році обов’язковою для себе її назвав 51% опитаних, а для дітей і онуків — 82%. У 2013 році на запитання, чи потрібна сучасній людині вища освіта, половина опитаних відповіла однозначно «так», ще 38% вважали її необхідною для життєвого успіху, і лише 12% — зовсім непотрібною. Проте можливість дати дітям повноцінну освіту довго залишалася болючою темою: у 2002 році її бракувало 67% опитаних, у 2024-му — 34%, причому лише частина з них перейшла до тих, кому «вистачає» (з 6% до 20%), а решта — до тих, хто вагається або кого це не цікавить (рис. 4).
Рисунок 4. Чи вистачає вам можливості дати дітям повноцінну освіту? % опитаних
Інші відповіді: «важко сказати» та «не цікавить». Джерело: моніторинг Інституту соціології НАН України.
Оцінки доступності вищої освіти поліпшилися: для себе особисто її вважали доступною 48% опитаних у 2008 році і 57% у 2021-му, для дітей та онуків — 42% і 53% (табл. 2). А підвищення власного освітнього рівня у 2002–2020 роках вважали важливим від 65% до 78% опитаних. Отже, освіта для українців — пріоритет і для окремої людини, і для суспільства: вони цінують її, вважають важливим підвищувати власний освітній рівень і прагнуть, щоб добру освіту здобули їхні діти та онуки.
Таблиця 2. Якою мірою доступна вища освіта? % опитаних
| Оцінка | 2008: для себе | 2008: для дітей, онуків | 2021: для себе | 2021: для дітей, онуків |
| Повністю доступна | 23,8 | 17,7 | 29,1 | 22,3 |
| Скоріше доступна | 24,2 | 24,2 | 27,5 | 30,2 |
| Важко сказати | 16,7 | 34,2 | 19,3 | 28,2 |
| Скоріше недоступна | 19,8 | 18,4 | 16,5 | 14,8 |
| Повністю недоступна | 14,9 | 4,3 | 7,2 | 3,6 |
| Не відповіли | 0,6 | 1,3 | 0,4 | 0,8 |
Джерело: моніторинг Інституту соціології НАН України.
Війна і якість освіти
Війна, найімовірніше, погіршила якість освіти всіх рівнів, зменшила кількість студентів і абітурієнтів, а серед тих, хто виїхав за кордон, багато освічених людей: за опитуванням УВКБ ООН 2022 року, близько 70% біженців з України мали вищу освіту. Дослідження PISA 2022, яке через війну вдалося провести лише в 18 з 27 регіонів, показало: базового 2-го рівня з математики досягли 58% українських 15-річних учнів проти 69% у середньому в ОЕСР, з читання — 59% проти 74%, з природничих наук — 66% проти 76% (рис. 5). Ще у PISA 2018 ці частки в Україні становили 64%, 74% і 74% відповідно; порівняння наближене, адже 2022 року частину регіонів не вдалося охопити. Найвищих рівнів (5–6) досягли 2–3% учнів проти 7–9% в ОЕСР. Показово, що учні, які відвідували дитсадок хоча б рік (таких в Україні 83%, в ОЕСР — 94%), мають вищі бали з математики навіть з урахуванням соціально-економічного становища сім’ї. А дошкільна освіта якраз з початком великої війни втратила найбільше: охоплення дітей відповідного віку впало з 65% у 2021 році до 53% у 2022-му, а кількість вихованців дитсадків скоротилася з 1,11 млн у 2021 році до 846 тис. у 2024-му (Держстат).
Рисунок 5. Частка учнів, які досягли щонайменше 2-го рівня в PISA 2022, %
Джерело: OECD, PISA 2022 Results: Ukrainian regions (18 of 27).
Замість висновку
Світ за пів століття зробив величезний крок: освіта перестала бути привілеєм і стала масовою нормою, а її користь — для здоров’я, доходів, рівності шансів — давно підтверджена дослідженнями. Україна в цьому русі довго була серед лідерів: людський капітал країни зростав навіть тоді, коли економіка падала, а прагнення здобути вищу освіту для себе й своїх дітей стало для українців майже загальною нормою.
Війна поставила цей капітал під загрозу. Слабші результати учнів, втрата частини молодих і освічених людей через міграцію, менше охоплення дитсадками — усе це позначиться на країні через десять-двадцять років. Тому для повоєнного відновлення важливо не лише те, скільки людей матимуть дипломи, а й що стоїть за цими дипломами: якість шкільної та вищої освіти, доступ до дошкільної освіти для всіх дітей, відповідність підготовки потребам ринку праці та умови, за яких освічені люди захочуть залишитися або повернутися.
Головна ж перевага України нікуди не зникла: суспільство й далі цінує освіту. Це той ресурс, на який можна спиратися у відбудові, — якщо держава зуміє перетворити попит на освіту на якісні знання і створити економічні умови для реалізації освітнього та людського потенціалу населення.
Інститут соціології НАН України
Національна академія наук України. Провідна наукова установа в галузі соціології, заснована 1990 року.