ГоловнаШирокому загалуНауково-популярні матеріалиЯк людство розумнішає: цікаві факти про освіту в сучасному світі
Науково-популярні матеріали

Як людство розумнішає: цікаві факти про освіту в сучасному світі

Для мешканця будь-якої розвиненої країни навчання — від дитсадка до університету — давно стало звичною частиною життя. Але за історичними мірками загальний доступ навіть до базової освіти з’явився нещодавно: масові освітні системи виросли разом з індустріальною економікою, якій була потрібна кваліфікована робоча сила.

І сьогодні ця норма не всесвітня. ООН ставила за мету до 2015 року забезпечити всім дітям світу початкову освіту (Цілі розвитку тисячоліття), а до 2030 року — домогтися, щоб усі завершували середню школу (Цілі сталого розвитку), але навіть першої цілі досягти не вдалося. За даними ЮНЕСКО, у 2023 році лише 26% із 158 країн, щодо яких є дані, законодавчо гарантували 12 років безоплатної та обов’язкової шкільної освіти; у 2024 році кожна шоста дитина, підліток чи молода людина у світі не мала доступу до навчання, а грамотними були 88% дорослих.

Проте прогрес очевидний. Кількість неписьменних молодих людей скоротилася зі 143 млн у 2000 році до 86 млн у 2024-му (щоправда, у країнах з низьким доходом вона зросла з 30 до 37 млн: населення там збільшується швидше, ніж поширюється грамотність). Частка дітей молодшого та середнього шкільного віку, які не ходять до школи, у 2000–2015 роках знизилася з 27% до 17% — і відтоді не змінюється.

Вища освіта: від привілею до норми

З середини ХХ століття кількість студентів у світі стрімко зростає (рис. 1). За даними ЮНЕСКО, з 1960 по 1997 рік у розвинених країнах їх стало у 4,7 раза більше (з 9,6 до 44,8 млн), а в країнах, що розвиваються, — у 13,3 раза (з 3,26 до 43,36 млн).

Рисунок 1. Кількість студентів закладів вищої освіти у світі, млн осіб

Джерело: Global Education Monitoring Report 2021, ЮНЕСКО.

У ХХІ столітті вища освіта перестає бути привілеєм еліти, а держави її активно заохочують. Близько третини країн дають змогу безкоштовно навчатися в державних університетах (у Латинській Америці — більше половини), половина субсидує проживання студентів, чотири з десяти надають транспортні пільги, майже три з десяти компенсують витрати на підручники. У Китаї кількість студентів відносно чисельності населення студентського віку (валовий коефіцієнт охоплення) зросла з 7% у 1999 році до 77% у 2024-му за оцінкою ЮНЕСКО (за національною методикою Міністерства освіти КНР, яка інакше рахує студентів і населення відповідного віку, — до 60,8%). Європейський Союз натомість ставить мету за іншим показником: до 2030 року диплом про вищу освіту мають отримати щонайменше 45% людей віком 25–34 роки.

Сьогодні вищу освіту у світі мають 24% людей віком 25–34 роки і 15% — віком 45–54 роки. Україна за часткою молоді з вищою освітою посідає 5-те місце серед 41 країни Європи та Північної Америки (ЮНЕСКО). Загалом середня тривалість навчання дорослих у світі зросла з 5,8 року в 1990 році до 8,4 року у 2017-му (ПРООН).

Навіщо освіта суспільству і людині

Освіта — це не лише знання. Метааналіз у журналі The Lancet Public Health показав: кожен додатковий рік навчання знижує ризик смерті дорослої людини в середньому на 1,9%, а дорослий з 12 роками шкільної освіти має на 24,5% нижчий ризик смертності, ніж людина без освіти. Кожен рік навчання матері зменшує смертність дітей до 5 років на 3%, батька — на 1,6%.

Вигідна освіта й економічно. Дорослі з вищою освітою заробляють у середньому на 54% більше, ніж люди з повною середньою, а магістри й доктори — на 83% більше; навіть з урахуванням витрат на навчання вигода за все життя в країнах ОЕСР перевищує 300 тис. доларів (ОЕСР). Міжнародна організація праці констатує, що вища освіта допомагає молоді віком 25–29 років не опинитися серед тих, хто не працює і не навчається (NEET), причому жінкам — більше, ніж чоловікам. Тож високий освітній рівень дає людині не лише кращий заробіток, а й стабільнішу роботу, краще здоров’я та активнішу участь у суспільному житті, а для держави його поширення є стратегією зменшення нерівності.

Найвищу віддачу дає найраніший етап залучення до освіти. За оцінкою Світового банку, кожен долар, вкладений у дошкільну освіту, повертається суспільству в 6–17-кратному розмірі — передусім завдяки здоровішим і продуктивнішим працівникам. У ранньому віці найінтенсивніше розвивається мозок, а дитсадок вирівнює шанси дітей із різних соціальних верств, тому в багатьох європейських країнах щонайменше останній рік перед школою є обов’язковим (у Франції та Угорщині — з трьох років). Тож в Європі частка дітей дошкільного віку, охоплених освітою, зросла з 73% у 2000 році до 90% у 2024-му, тоді як в Африці на південь від Сахари дошкільну освіту здобуває менше ніж кожна четверта дитина відповідного віку (ЮНЕСКО).

Недарма освіта стала однією з трьох складових Індексу людського розвитку (ІЛР). Перша доповідь ООН про людський розвиток (1990) визначила розвиток як розширення можливостей вибору, найважливіші з яких — довге й здорове життя, освіта та гідний рівень життя. Відтоді методика індексу не раз ускладнювалася, але освітні досягнення країн залишаються в ньому визначальними. ООН розглядає кошти, вкладені в освіту, як інвестицію в майбутнє країни і один із головних показників розвиненості суспільства.

Україна: освіта як головна перевага

Україна увійшла в ХХІ століття з високим охопленням освітою всіх рівнів і практично суцільною грамотністю дорослих — далеко не всім пострадянським країнам вдалося зберегти такий рівень освітнього потенціалу. Після кризи 1990-х, коли ІЛР упав до 0,716, людський розвиток відновився значно швидше за економіку (табл. 1). За даними ПРООН, з 1991 по 2023 рік ІЛР України зріс з 0,743 до 0,779, очікувана тривалість життя — на 3,7 року, середня тривалість навчання — на 1,6 року, тоді як валовий національний дохід на душу населення так і не повернувся до рівня 1991 року: у 2000-му він становив менше половини того рівня, а у 2023-му був нижчим приблизно на 21%.

Таблиця 1. Показники людського розвитку України

РікІЛРОчікувана тривалість навчання, роківСередня тривалість навчання, роківВНД на душу, дол. (ПКС 2021)Очікувана тривалість життя, років
19910,74312,59,521 40169,7
20000,71612,810,89 96467,8
20100,78215,111,516 55370,2
20150,77813,811,216 37972,7
20190,78913,711,118 19373,9
20230,77913,311,116 93373,4

Джерело: ПРООН, Human Development Reports.

До 2022 року освіченість населення залишалася головною конкурентною перевагою країни. У Глобальному інноваційному індексі 2021 найсильніші позиції України здебільшого освітні: 2-ге місце серед 132 країн за часткою зайнятих жінок з вищою освітою, 7-ме — за державними видатками на учня середньої школи та за співвідношенням учнів і вчителів. Найслабші ж — інвестиції, інфраструктура, політична стабільність (рис. 2). Цінність освіти в суспільній свідомості зростала, тоді як ринок праці здебільшого пропонував низькокваліфіковані робочі місця.

Рисунок 2. Найсильніші та найслабші позиції України в Глобальному інноваційному індексі 2021

Джерело: Global Innovation Index 2021, WIPO.

Водночас мережа освітніх закладів за 30 років незалежності помітно скоротилася разом із кількістю дітей (Держстат). Шкіл стало менше в 1,5 раза (з 21,8 до 14,9 тис.), закладів профтехосвіти — у 1,8 раза (з 1246 до 711), закладів дошкільної освіти — у 1,6 раза (з 24,4 до 15,3 тис.). Ще швидше зменшувалася кількість дітей: учнів шкіл — з 7,1 до 4,2 млн, а вихованців дитсадків — удвічі, з 2,27 до 1,15 млн. Перед війною дошкільною освітою було охоплено лише 58% дітей (у містах — 69%, у селах — 39%), тож багато дітей, особливо сільських, втрачали шанс на рівний старт. Натомість кількість закладів вищої освіти зросла з 149 до 281, а студентів — з 881 тис. до 1,27 млн (на піку, у 2013/2014 навчальному році, працювали 325 закладів, де навчалися 1,72 млн студентів) (рис. 3). Попит на вищу освіту зростав навіть попри падіння рівня життя.

Рисунок 3. Зміна кількості освітніх закладів, учнів і студентів в Україні з 1990/1991 по 2019–2021 рр., %

Джерело: розраховано за даними Державної служби статистики України та МОН України.

Що думають українці

Більшість українців вважають вищу освіту необхідною: у 2008 році обов’язковою для себе її назвав 51% опитаних, а для дітей і онуків — 82%. У 2013 році на запитання, чи потрібна сучасній людині вища освіта, половина опитаних відповіла однозначно «так», ще 38% вважали її необхідною для життєвого успіху, і лише 12% — зовсім непотрібною. Проте можливість дати дітям повноцінну освіту довго залишалася болючою темою: у 2002 році її бракувало 67% опитаних, у 2024-му — 34%, причому лише частина з них перейшла до тих, кому «вистачає» (з 6% до 20%), а решта — до тих, хто вагається або кого це не цікавить (рис. 4).

Рисунок 4. Чи вистачає вам можливості дати дітям повноцінну освіту? % опитаних

Інші відповіді: «важко сказати» та «не цікавить». Джерело: моніторинг Інституту соціології НАН України.

Оцінки доступності вищої освіти поліпшилися: для себе особисто її вважали доступною 48% опитаних у 2008 році і 57% у 2021-му, для дітей та онуків — 42% і 53% (табл. 2). А підвищення власного освітнього рівня у 2002–2020 роках вважали важливим від 65% до 78% опитаних. Отже, освіта для українців — пріоритет і для окремої людини, і для суспільства: вони цінують її, вважають важливим підвищувати власний освітній рівень і прагнуть, щоб добру освіту здобули їхні діти та онуки.

Таблиця 2. Якою мірою доступна вища освіта? % опитаних

Оцінка2008: для себе2008: для дітей, онуків2021: для себе2021: для дітей, онуків
Повністю доступна23,817,729,122,3
Скоріше доступна24,224,227,530,2
Важко сказати16,734,219,328,2
Скоріше недоступна19,818,416,514,8
Повністю недоступна14,94,37,23,6
Не відповіли0,61,30,40,8

Джерело: моніторинг Інституту соціології НАН України.

Війна і якість освіти

Війна, найімовірніше, погіршила якість освіти всіх рівнів, зменшила кількість студентів і абітурієнтів, а серед тих, хто виїхав за кордон, багато освічених людей: за опитуванням УВКБ ООН 2022 року, близько 70% біженців з України мали вищу освіту. Дослідження PISA 2022, яке через війну вдалося провести лише в 18 з 27 регіонів, показало: базового 2-го рівня з математики досягли 58% українських 15-річних учнів проти 69% у середньому в ОЕСР, з читання — 59% проти 74%, з природничих наук — 66% проти 76% (рис. 5). Ще у PISA 2018 ці частки в Україні становили 64%, 74% і 74% відповідно; порівняння наближене, адже 2022 року частину регіонів не вдалося охопити. Найвищих рівнів (5–6) досягли 2–3% учнів проти 7–9% в ОЕСР. Показово, що учні, які відвідували дитсадок хоча б рік (таких в Україні 83%, в ОЕСР — 94%), мають вищі бали з математики навіть з урахуванням соціально-економічного становища сім’ї. А дошкільна освіта якраз з початком великої війни втратила найбільше: охоплення дітей відповідного віку впало з 65% у 2021 році до 53% у 2022-му, а кількість вихованців дитсадків скоротилася з 1,11 млн у 2021 році до 846 тис. у 2024-му (Держстат).

Рисунок 5. Частка учнів, які досягли щонайменше 2-го рівня в PISA 2022, %

Джерело: OECD, PISA 2022 Results: Ukrainian regions (18 of 27).

Замість висновку

Світ за пів століття зробив величезний крок: освіта перестала бути привілеєм і стала масовою нормою, а її користь — для здоров’я, доходів, рівності шансів — давно підтверджена дослідженнями. Україна в цьому русі довго була серед лідерів: людський капітал країни зростав навіть тоді, коли економіка падала, а прагнення здобути вищу освіту для себе й своїх дітей стало для українців майже загальною нормою.

Війна поставила цей капітал під загрозу. Слабші результати учнів, втрата частини молодих і освічених людей через міграцію, менше охоплення дитсадками — усе це позначиться на країні через десять-двадцять років. Тому для повоєнного відновлення важливо не лише те, скільки людей матимуть дипломи, а й що стоїть за цими дипломами: якість шкільної та вищої освіти, доступ до дошкільної освіти для всіх дітей, відповідність підготовки потребам ринку праці та умови, за яких освічені люди захочуть залишитися або повернутися.

Головна ж перевага України нікуди не зникла: суспільство й далі цінує освіту. Це той ресурс, на який можна спиратися у відбудові, — якщо держава зуміє перетворити попит на освіту на якісні знання і створити економічні умови для реалізації освітнього та людського потенціалу населення.

Інститут соціології НАН України

Національна академія наук України. Провідна наукова установа в галузі соціології, заснована 1990 року.

© Інститут соціології НАН України. Усі права збережено.