Викладений нижче матеріал базується на результатах тематичного аналізу змісту глибинних інтерв’ю (N = 16), що були присвячені дослідженню розуміння людьми індивідуальних цінностей. Дослідження було проведено в межах наукового проекту «Системний підхід до соціологічного вивчення індивідуальних цінностей: емпіричні імплікації» на грант НАН України дослідницьким лабораторіям/групам молодих вчених НАН України 2021-2022рр.
Загалом обговорювалося 13 різних цінностей з людьми різного віку, статі та з різним професійним досвідом. Але представлений аналітичний матеріал присвячено найменш затребуваній з них серед українців – індивідуальній цінності влади:
Графіки вище, побудовані за результатами кількісних опитувань, втім у цьому матеріалі ми сфокусуємося саме на якісному дослідженні, серед респондентів якого були люди з очевидними владними амбіціями та хистом до відповідної соціальної активності. Відповідно, огляд розуміння цінності влади вийшов доволі деталізованим. Загалом, тематичний аналіз дозволив зафіксувати 7 смислів. Розглянемо їх специфіку.
1. Влада – це інструмент, без якого не обійтися. [8 згадувань] Доволі часто респонденти пов’язували владу вимушеною необхідністю, що спрямована на благо близьких людей та більш абстрактні задачі – спільне благо, підтримання порядку, організацію життя великих колективів.
На соцієтальному рівні застосування влади для підтримання порядку проговорювалася як необхідність дотримання нормативного порядку – виконання існуючих законів та боротьба зі злочинністю задля недопущення «скочування» суспільства в хаос.
З точки зору організації колективної взаємодії необхідність влади обумовлена специфікою соціального обміну, необхідністю забезпечення його результативності та запобігання зловживаннями.
Загалом цей спектр інтерпретацій можна назвати легітимуючим. При цьому його конотації виглядають переважно нейтральними.
2. Влада – це управління. [11 згадувань] В цих випадках респонденти говорили про підлеглість, відповідальність, делегування, контроль тощо. Тобто все те, що є частиною досвіду людей, які вступали у трудові відносини, були частиною феномену організації колективної праці. Цей смисл доповнює попередній.
Показово, що в більшості відповідних інтервʼю проговорювалася тема підлеглості. При цьому увага акцентувалася не на особливостях відповідної взаємодії, очікуваннях від них або їх призначенні (як в інших смислах), а на простому факті існуванні людей, якими особа з владою може керувати. Але цей погляд не можна назвати однобічним, тобто спрямованим на підвладний статус певної сукупності індивідів. Доволі часто при цьому озвучувалася тема відповідальності, яку не просто приймає на себе керуюча особа, але й яку добровільно покладають на неї ті, хто у відповідних межах стають підлеглими. Відштовхуючись від одного з пояснень, можна зробити висновок, що перерозподіл відповідальності є прагматичною дією виконавців, що покладає ризики неправильних управлінських рішень на керівника.
Подальші ітерації таких, фактично добровільних, владних відносин стосуються фрагментування та делегування відповідальності, а також контролю за виконавцями з метою досягнення результатів.
Таким чином, описаний смисл висвітлює той бік влади, який за своїм характером є природнім. Не так через її необхідність, як через її корисність.
3. Влада – це успішне ведення стратегічної гри. [4 згадування] Найрідше згадуваний смисл цінності влади за результатами проведених інтерв’ю. Але майже в усіх відповідних випадках цей смисл був озвучений людьми, які мають природний хист та потребу до управління. Стратегічний вимір влади конкретизувався через звернення до таких аспектів як стратегічна візія, масштаб рішень та їх реалізації, дипломатична гра, а також статус «сірого кардинала».
Стратегічна візія ставить перед людини, наділеної владою, необхідність визначати траєкторію подальшого розвитку у певній зоні відповідальності. Масштаб рішень вказує на вимогу комплексного розуміння та керування складним процесом або структурою, що, звісно, спирається на залучення відповідних виконавців. Дипломатична гра є здатністю йти на тимчасові поступки, які в подальшому дозволять досягти поставленої мети. А статус «сірого кардинала» означає залученість до усіх релевантних процесів і взаємодій, а також можливість ефективно впливати на них за необхідності.
Звісно, концепт стратегічної гри не вичерпується наведеними прикладами та буде мати свою важливу специфіку в залежності від сфери її застосування. В цьому значенні стратегічний вимір влади, можливо, є найцікавішим з аналітичної точки зору. Але при цьому і найважчим для вивчення, враховуючи як його онтологічну складність, так і обмежене коло індивідів, які справді можуть розраховувати на успіх в цьому.
4. Влада – це продовження особистості.Як і у випадку смислу стратегічної гри, особистісний вимір влади був згаданий лише декілька разів. Саме в цій смисловій зоні прозвучала інтерпретація, згідно з якою влада – це цінність, яку приймає людина, її свідомий вибір. Відповідно, можна зробити висновок, що влада виникає, коли зовнішні обставини створюють можливість або навіть необхідність для свідомого кроку до неї. Важливо памʼятати при цьому, що особистісний вимір влади може базуватися на різних рольових моделях. В наших інтерв’ю були згадані елементи принаймні двох з них.
Перша – це загальновідома рольова модель амбітної та харизматичної особи, здатної до лідерства. Знову ж таки, ціннісний компонент тут є визначальним, бо лідер вказує спільний шлях до мети, яка схвалюється його послідовниками.
Друга – це рольова модель, яку умовно можна назвати «масштабована самореалізація». Такі особи постають перед дилемою прийняття влади на певному етапі свого життєвого курсу, що обумовлено еволюційними змінами їх рольового репертуару. Ключовими концептами тут є «саморозвиток» та «самореалізація». До певного моменту їм цілком вистачає власних зусиль, але врешті решт вони стикають з необхідністю залучення інших до реалізації персональних проектів. Ця категорія приходить до усвідомлення прагматичної необхідності влади. Інші при цьому стають інструментальним продовженням власних інтересів та зусиль. В цьому контексті ще одним релевантним смислом, що згадувався за розгляду цінності влади, є наставництво. Враховуючи ціннісний вимір саморозвитку або самореалізації, суб’єкт останніх повинен бути готовий адекватно передати їх елементи членам своєї команди.
5. Влада – це примус. [9 згадувань] Більша частина респондентів зазначила насильницький характер влади. Переважно, в цьому контексті згадувався або примус, або боротьба і примус. Вони конкретизувалися через такі аспекти як обмеження чужої свободи (позбавлення інших певних альтернатив), подолання організованого спротиву (забезпечення виграшу власної альтернативи) та застосування залежного положення інших під час виконання конкретних завдань.
Розглядаючи застосування залежного положення, слід сказати, що воно пояснювалося двома різними способами, які умовно можна назвати ринковим та ієрархічним. Ринковий спосіб пояснення стосувався ситуації найму однієї людини іншою, внаслідок чого з’являлися очікування щодо можливостей примусу в тих межах, які визначалися характером конкретної соціальної взаємодії. Ієрархічна форма залежності була наслідком встановлених стосунків підлеглості по типу «супервайзер-виконавець» в межах ширшої системи трудових відносин. Обидва зазначені способи є прикладами інструментального примусу, який може виникати під час націленості соціальної групи на певний результат, що не становить владу як таку.
Звісно, згадувався в інтерв’ю також і примус як інструмент влади, що спрямована на розпорядження життями інших людей: можливість насильницького втручання в особисте життя, підставами якого був чийсь інтерес та фактична можливість. Примус такого характеру виступає вже цілком у формі засобу утвердження влади одних людей над іншими, яка при цьому і є головною метою. Не дивно, що одним зі смислів, який при цьому згадувався була безжальність носіїв такої влади. Хоча слід визнати, що певний ступінь безжальності є необхідним для втілення будь-якого примусу.
6. Влада – це маніпуляція. [6 згадувань] Звісно, влада з точки зору засобів своєї реалізації зовсім не обов’язково повинна спиратися на примус. Більш того, в багатьох випадках спроби примусу можуть мати зворотні до бажаних наслідки. А ще насильницький стиль може приходити у суперечність з персональними особливостями суб’єкту влади. Тому не дивно, що частина респондентів вказала на такі варіації влади, які об’єднує обережний, але результативний влив на інших.
У випадках, коли звучав саме термін «маніпуляція», відповідні впливи, згідно з думками респондентів полягали, наприклад, в наступному: дієвих натяках; корисливому використанні приязного ставлення інших або ж системи відносин, до якої усі звикли; повідомленні іншим інформації, яка згодом змінить їх позицію з певного питання тощо. Конотації в даному випадку були як позитивними, так і негативними. Здебільшого розповідаючи про маніпуляцію з боку інших респонденти оцінювали її негативно, з зі свого боку – як прийнятну. Хоча з обох частин цього правила були виключення.
Цікавими були інтерпретації, в яких маніпуляція як така не згадувалася, але які за своїм смислом були дуже близькими до маніпуляції в значенні складного набору дій, що мають на меті успішне оперування певним об’єктом. В цьому значенні маніпулювання наближується до стратегічної діяльності та втілення ролі «сірого кардинала». Тут йшлося про інший масштаб маніпулювання – груповий або навіть інституційний. Його успіх залежав від адекватного розуміння системи відносин (наприклад, сімейних, професійних або ринкових), а також вдалого вибору часу та спрямованості свого впливу.
Ще одним варіантом м’якого впливу та набуття влади, який згадувався і який є дотичним до маніпулювання, можна назвати візіонерство, набуття послідовників та спрямування їх до кращого життя. Можливо, це найпозитивніший (за намірами) погляд на цінність влади, хоча й очевидно утопічний. Цікаво, що міркування респондентки з цього приводу, привели її до спогадів про втрату суб’єктності серед тих, хто має потребу ввірити лідеру своє майбутнє. Полегшеною, позбавленою романтики та прагматичною версією такого погляду на владу, що був озвучений в одному з інтерв’ю, є обережне «втягування» людей в орбіту своєї професійної діяльності, тобто залучення до конкретних проектів на взаємовигідній основі.
7. Влада – це статусна перевага. [8 згадувань] Доволі часто респонденти зазначали фактор статусу, що фіксував ієрархічну розбіжність у позиціях індивідів та відповідні можливості давати вказівки або ж просто мати кращий статусний капітал, бути більш авторитетним. Звідси й артикуляція принципової важливості інтенції до отримання керівного статусу та прийняття відповідної ролі, що є запорукою набуття влади.
Статусна перевага не лише фіксує поточну соціальну дійсність у вертикальному вимірі, але й вказує на пройдений відповідною особою життєвий шлях, який демонструє разом з її амбіціями також і особистісний потенціал.
В деяких інтерпретаціях статус набуває більш конкретного функціонального смислу в якості центральної позиції, що пов’язана з отриманням впливу, можливістю приймати важливі рішення. В цьому значенні смисл статусної переваги зближується зі смислом стратегічної гри, для успішного ведення якої потрібна як виграшна позиція, так і вищий статус в певній ієрархії, який не тільки посилює авторитет, але й покращує стратегічну перспективу.
Дуже влучною для цієї частини аналізу стала інтерпретація, в якій була сформульована логіка підвищення свого статусу в контексті реалізації владних відносин: ієрархічний рух знизу вгору зменшує кількість осіб, від яких ти отримуєш накази та збільшує кількість осіб, яким накази віддаєш ти.
Замість висновків. Описані смисли не тільки повідомляють важливі та цікаві факти про розуміння влади різними людьми, але й залишають доволі багато простору для подальших узагальнень, визначення пропущених під час інтерв’ю концептів та пропонування інтерпретацій, які повинні закрити ці пробіли. Втім, ці завдання виходять за межі даного матеріалу. Більш того, вони можуть бути вирішені читачами самостійно, в разі їх зацікавленості темою.