Значення моніторингових досліджень

Досвід розвинених демократичних держав свідчить, що систематичне (моніторингове) вимірювання соціальних показників, які характеризують суттєві складові суспільного життя, є необхідною передумовою оцінки актуального стану і перспективи розвитку суспільства та окремих соціальних груп. Особливого значення моніторинг соціальних змін набуває за часів глибоких і прискорених соціальних трансформацій, коли принципово змінюються соціальні структури та інститути, а суспільні та групові ефекти соціальних зрушень потребують постійного спостереження для адекватної оцінки характеру та напряму соціальних змін, їх урахування у практиці поточного соціального управління й розроблення стратегії суспільних реформ.

Моніторингові дослідження застосовують у багатьох сферах людської діяльності, бо вони надають інформацію про характер змін природних, технічних і соціальних систем, необхідну для визначення відповідності функціонування цих систем вимогам оптимальної організації діяльності. Одним із основних різновидів моніторингового спостереження є соціологічний моніторинг, метою якого є відстежування змін у різних сферах суспільного життя за системою соціологічних показників. Термін «моніторинг» щодо регулярних соціологічних досліджень соціальних змін у загальнонаціональному та порівняльному міжнародному аспектах застосовують переважно соціологи пострадянських країн. У світовій соціології, коли йдеться про порівняльні дослідження з метою вивчення тенденцій соціальних змін, найчастіше вживають термін «трендові» (trend) або «серіальні» (time-series) дослідження.

Історія моніторингу Інституту соціології НАН України

Проєкт «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» є унікальним в Україні; це єдиний довгостроковий проєкт безперервних спостережень та всебічного дослідження соціальних змін на основі аналізу стану масової свідомості та масових уявлень щодо найактуальніших проблем розвитку суспільства, побудований на єдиній системі соціологічних показників та єдиному теоретико-методологічному підході, який забезпечує надійність отримуваної соціологічної інформації.

В Україні концепція систематичного загальнонаціонального моніторингового дослідження була розроблена в Інституті соціології НАН України Наталією Паніною, яка на той час очолювала відділ соціальної діагностики. У 1992 році вона здійснила апробацію низки соціологічних індикаторів, які, на її думку, могли віддзеркалювати принципові соціальні зміни на шляху суспільства до вільної економіки, правової держави та ефективної демократії. За результатами цього дослідження (а також кількох додаткових опитувань, проведених разом з Фондом «Демократичні ініціативи») була розроблена система соціологічних показників, і з 1994 року почали здійснюватися щорічні моніторингові опитування. Завдяки цьому сьогодні Інститут соціології НАН України має майже тридцятирічний досвід спостереження за соціальними змінами, які відбуваються в українському суспільстві, що трансформується.

У 2002 році керівництво проєкту ухвалило рішення про реформування системи показників. До її розробки було залучено співробітників практично всіх відділів Інституту соціології НАН України. Проєкт дістав нову назву – «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін». Інструментарій 2002 року в значній своїй частині зберігав наступність із попереднім етапом. Поряд із цим істотно розширилися сфери соціального життя і, відповідно, кількість показників, які віддзеркалювали соціальні зміни у таких сферах:

• Економічна ситуація
• Політична ситуація
• Соціальне самопочуття
• Здоров’я
• Соціальні відносини
• Місцеві умови
• Міграція
• Мовно-етнічна ситуація
• Інформаційний простір
• Вільний час
• Житлові умови
• Матеріальне становище сім’ї
• Зайнятість
• Освіта
• Транспорт і зв’язок
• Екологія
• Сім’я

Авторський колектив проєкту «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» відзначено Державною премією України в галузі науки і техніки за 2014 рік.

Система показників

Після проголошення незалежності у 1991 році Україна задекларувала вибір демократичного шляху розвитку, який передбачає: 1) розбудову відкритого суспільства; 2) орієнтацію на ринкову економіку; 3) зміцнення демократичних засад політичного життя; 4) підвищення рівня та якості життя населення.

З огляду на це, показники розроблялися з урахуванням можливості оцінки змін у процесі демократичних перетворень в Україні. У результаті були відібрані соціологічні показники, які давали можливість оцінювати міру реалізації демократичних перетворень в українському суспільстві та зміни в рівні добробуту населення України (матеріально-економічного, політико-правового, морально-психологічного і фізичного).

Відповідно до головної мети дослідження (якою є аналіз тенденцій соціальних змін в українському суспільстві), були визначені загальні вимоги до формування сукупності емпіричних показників. По-перше, кожен із них мав безпосередньо або побічно віддзеркалювати характеристику стану суспільної системи. По-друге, зміни за цими показниками, зафіксовані в моніторингу, мали вимірюватися індикаторами, які дають змогу оцінювати характер і спрямованість змін суспільної системи.

Під час розробки системи конкретних індикаторів (запитань анкети) автори програми враховували збалансованість різноманітних типів запитань:

• ФАКТИ - фактологічні судження. Запитання, які стосуються конкретних ФАКТІВ, ПОДІЙ, ОБСТАВИН, УМОВ життя, вчинків людей, що відбулися або відбуваються в житті людини за певний період часу.
• ДУМКИ - раціонально-оцінні судження. Запитання, які стосуються оцінок, що їх люди надають різним політичним подіям, рішенням, напрямам розвитку суспільства («ПРАВИЛЬНО – НЕ ПРАВИЛЬНО», «ПІДТРИМУЮ – НЕ ПІДТРИМУЮ», «ЗГОДЕН – НЕ ЗГОДЕН» тощо).
• НАСТРОЇ - емоційно-оцінні судження. Запитання, які дають людині можливість висловити позитивну, негативну або нейтральну емоційну оцінку стосовно конкретних фактів, ситуацій, подій, політичних рішень тощо: («ДОБРЕ – ПОГАНО», «ЛІПШЕ – ГІРШЕ», «ПОЛІПШИЛОСЯ – ПОГІРШИЛОСЯ»). До цього типу показників належать також оцінки довіри («ДОВІРЯЮ — НЕ ДОВІРЯЮ») та задоволеності («ЗАДОВОЛЕНИЙ – НЕ ЗАДОВОЛЕНИЙ»).
• НАМІРИ - декларативні установки. Запитання, що стосуються готовності людей чинити в той чи той спосіб за певних обставин (ГОТОВНІСТЬ до соціального протесту, міграції, НАМІР голосувати за того чи того кандидата тощо).

Оскільки досвід перших опитувань (1992 та 1994 років) продемонстрував, що за умов нестабільного перехідного суспільства емоційно-оцінні судження вирізняються високим (і зазвичай неадекватним) негативізмом і песимізмом, до інструментарію були додані запитання, відповіді на які відбивають предметно-емоційну оцінку достатності чи браку тих або інших соціальних благ (відповідно використовували «шкалу достатності благ» («ВИСТАЧАЄ – НЕ ВИСТАЧАЄ – НЕ ЦІКАВИТЬ»).

Поряд із прямими індикаторами (коли кожне окреме запитання «працює» на конкретний показник), до анкети було включено низку стандартизованих тестових методик, які вможливлюють проведення точнішого вимірювання деяких особливостей масової свідомості, що мають серйозне значення в періоди соціальних трансформацій.

• Шкала аномії (Anomy Scale, McClosky & Schaar). Шкала аномії, що містить 9 пунктів, дає змогу побудувати індекс аномійної деморалізованості. Аномійна деморалізованість є психологічною реакцією людей на соціальну ситуацію, коли одну систему норм і цінностей, що об’єднує людей у спільноту, зруйновано, а іншу ще не сформовано.
• Шкала цинізму. Шкала цинізму є додатковою шкалою Міннесотського Багатопрофільного Особистісного Опитувальника (MMPI). Індекс цинізму відтворює міру зневажливого ставлення до загальноприйнятих цінностей. Високий рівень поширеності цинізму може слугувати серйозною перешкодою на шляху формування демократичної системи цінностей як ціннісно-нормативного підґрунтя формування демократичного суспільства.
• Шкала національної дистанції (Bogardus). Шкала національної дистанції є однією із найпоширеніших шкал соціальної дистанції. Була апробована та модифікована в Україні у 1990–1991 роках (Н. Паніна). Шкала дає змогу вимірювати: 1) ступінь національної відокремленості, 2) національного ізоляціонізму і 3) поширеності ксенофобійних установок як соціально-психологічних перешкод на шляху розвитку відкритого демократичного суспільства.
• Шкала соціального самопочуття (Н. Паніна, Є. Головаха, 1995). Шкала охоплює 44 пункти, котрі стосуються різноманітних соціальних благ в 11 сферах життя людини, кожне з яких оцінюється суб’єктом щодо того, вистачає чи бракує йому цього блага. На основі цього блоку запитань для моніторингового дослідження була створена методика вимірювання соціального самопочуття «Інтегральний індекс соціального самопочуття» (ІІСС). Теоретичне підґрунтя вимірювання ІІСС становить концептуальний засновок, відповідно до якого соціальне самопочуття людини визначається рівнем задоволення її соціальних потреб, які, своєю чергою, є похідними від наявної у суспільстві системи соціальних благ, їх вироблення та розподілу. Чим більше людина відчуває брак соціальних благ, тим гіршим є її соціальне самопочуття. Достатність більшості соціальних благ свідчить про високий рівень соціального самопочуття людини в суспільстві, що робить можливим відстеження динаміки загального рівня благополуччя населення. Стислий варіант шкали (ІІСС-20) щорічно включається до моніторингових опитувань.
• Шкала соціальної напруженості (Н. Паніна, 1998). Шкала дає змогу визначати рівень соціальної напруженості на підставі обчислення Індексу дестабілізаційності протестного потенціалу (ІДПП). Шкала включає перелік акцій соціального протесту, серед яких людина відзначає лише ті, в яких вона готова брати особисту участь. Кожна із акцій протесту має свій коефіцієнт дестабілізаційності, розрахований на підставі експертних оцінок. Сукупність акцій протесту, в яких людина готова взяти участь з урахуванням коефіцієнта дестабілізаційності кожної акції, уможливлює визначення ІДПП конкретної людини. Поширеність у суспільстві індивідів із високим рівнем дестабілізаційності протестного потенціалу є показником соціальної напруженості. Цей показник дає підстави судити про рівень стабільності системи влади, чинної на момент вимірювання.

Організація і результати моніторингу

Деякі показники включалися не в кожне в опитування, деякі додавалися до анкети у різні роки, коли переглядалася структура показників відповідно до змін у суспільстві (1995, 1998, 2002, 2005, 2008, 2014, 2022, 2024 рр.).

До 2021 року включно вибіркова сукупність кожного опитування становила 1800 осіб і репрезентувала доросле населення України (віком понад 18 років). За типом побудови вибірка була триступеневою, стратифікованою, випадковою, із квотним скринінгом на останньому щаблі. (Автори вибірки: Н. Паніна, М. Чурилов) На першому щаблі здійснювався відбір населених пунктів (точок опитування), на другому – добір адрес (вихідних точок маршруту), на третьому – добір респондентів. Квотний скринінг на останньому щаблі давав можливість у підвибірках кожної області України зберігати пропорції населення за типом поселення (обласний центр/місто/село), статтю, віком і рівнем освіти, характерними для даної області й даного типу населеного пункту.

Такий підхід давав змогу під час аналізу даних робити перегрупування областей з метою уточнення регіональних особливостей громадської думки стосовно різних проблем без серйозної шкоди для репрезентації регіонів будь-якої конфігурації.

У 2022 та 2023 роках, враховуючи труднощі повномасштабної війни, моніторинг проводився за скороченою анкетою та з використанням САТІ (Computer Assisted Telephone Interview) за випадковою вибіркою (випадкова генерація телефонних мобільних номерів) для збору даних.

У 2024 році відбувся перехід до нового дизайну побудови вибірки, що здійснюється у форматі «mixed mode» із застосуванням САТІ за випадковою вибіркою для рекрутингу респондентів та CAWI (Computer Assisted Web Interviewing) для їх опитування за основним блоком анкети. Цей підхід вирішує декілька важливих проблем. По-перше, інтерв’юери та респонденти можуть проходити опитування уникаючи небезпечних для себе ситуацій, що пов’язані з небезпеками війни. По-друге, САТІ за випадковою вибіркою забезпечує широке охоплення генеральної сукупності дослідження, що є принциповим для покращення репрезентативності дослідження. По-третє, CAWI дозволяє застосовувати повний формат анкети моніторингу, мінімізує зміщення пов’язані з побоюваннями респондента під час відповідей, відкриває можливість імплементації динамічних елементів інструментарію (питання-фільтри, складні ранжування тощо). Втім, слід пам’ятати, що генеральна сукупність обмежується тією частиною населення, яка використовує смартфон. За орієнтовними оцінками їх частина складає не менше 80% дорослого населення України. І враховуючи тенденції діджиталізації, очікується зростання їх частки у подальшому.

Фінансування емпіричної частини у 1992, 1996 і 1998 роках забезпечувала фірма «Соціс», у 1994 і 1995 роках – Центр «Демократичні ініціативи» (науковим керівником якого в той період був Є. Головаха, виконавчим директором – І. Кучерів, науковим експертом – Н. Паніна) завдяки грантам, отриманим від міжнародних організацій. У 1997 році опитування фінансували обидві названі організації. З 1998 по 2021 рік фінансування емпіричної частини проєкту здійснював Інститут соціології НАН України. З 2022 пошуком фінансування для польової частини моніторингу займається його керівник – д.соц.н. Сергій Дембіцький. У 2022 та 2024 році фінансування вдалося отримати від USAID, у 2023 – від приватного меценату з Європи. Фінансування аналітичної частини проєкту від початку і дотепер здійснюється Інститутом соціології НАН України.

Узагальнення результатів моніторингу сприяло розробці концепіцій амбівалентності свідомості базового типу особистості, загальних та специфічних соціопатій посткомуністичного суспільства, подвійної інституціоналізації українського соціуму, необхідності специфічних цінностей-модераторів для формування сучасної системи цінностей в Україні, визначенню основних етапів і тенденцій соціальних змін в процесі декларативного відкладеного транзиту, вимушеної модернізації та стихійної трансформації українського суспільства. Завдяки цьому були обґрунтовані відповіді на ключові питання щодо характеру та перспективи суспільного розвитку: «Які соціальні чинники зумовили тривалу кризу соціально-економічного та політичного розвитку України?», «Чи загрожує Україні авторитарний режим та неототалітарна реставрація?», «Чи можна очікувати усталеного розвитку України на шляху до розбудови розвиненого демократичного суспільства?».

Аналіз результатів соціологічного моніторингу дає змогу визначити в цілому позитивний погляд на перспективу демократичного розвитку українського суспільства, яку зумовлює наявність соціально-політичних та соціально-психологічних передумов подолання кризових явищ соціально-економічного життя, загрози авторитаризму, патерналізму та аномічної деморалізованості першого етапу соціальних трансформацій в Україні. Але цей оптимізм розрахований на довготривалу перспективу соціальних трансформацій, пов’язану з необхідністю подальших суттєвих демократичних інституціональних змін та принципових перетворень у системі взаємовідносин держави та громадянського суспільства.

Презентація результатів чергової хвилі моніторингу, що також відображає результати за 2021, 2022 та 2023 роки (для окремих питань – більш ранні дані).

Збірки наукових праць, що були підготовлені за результатами моніторингу.