Останніми роками дослідники відверто ведуть мову про «лінгвістичний розкол в Україні як протистояння двох мов, так і конфронтацію ідентичностей та цивілізаційних орієнтацій населення» [Andriyanova, Sheliukh, Vovchasta, Khlypavka, Posokhova, Kozlovskij, 2022: p. 375]. Лінгвістичне розмежування за українською/російською мовами, цивілізаційне розмежування за європейським/євразійським геокультурним та геополітичним вибором – основні вияви соціокультурних розколів в сучасному українському суспільстві, які призводять до десолідаризації та конфліктів у його громадянській спільноті.

Симптоми цих розколів неодноразово спостерігалися науковцями впродовж трьох минулих десятиліть. Зокрема, тенденції соціокультурного розмежування було завважено в дослідженні соціокультурної динаміки політичних реґіонів України 1994–2006 років [Вишняк, 2006]. За підсумками цього дослідження констатувалася найвища міра розмежування (розкол, протистояння) між реґіонами за ставленням до статусу російської мови та до геополітичного європейського або євразійського вибору України. Аналогічним чином українські громадяни розмежовувалися й за ставленням до вступу України до НАТО.

Потенціал лінгвістичного розколу за українською/російською мовами, цивілізаційного розколу за європейським/євразійським геокультурним та геополітичним вибором в сучасному українському суспільстві цілеспрямовано створювався за часів його бездержавності колоніальною політикою переселень населення, Голодомору, русифікації тощо. Втім, попри наявні передумови соціокультурних розмежувань і конфліктів, незалежна Україна з 1991 року понад двадцятиліття виявляла спроможність їм протистояти, знаходити й підтримувати підстави своєї національної солідарності. На тлі низки країн Східної Європи та пострадянського простору це був дуже позитивний приклад мирної життєдіяльності соціокультурно-розмежованого й політично-нестабільного, постколоніального та посткомуністичного суспільства. Існування соціокультурно-неоднорідної України у 1991–2014 роках видавалася винятком із загальної історичної тенденції конфліктного чи мирного розпаду поліетнічних/полікультурних суспільств та утворення на їх теренах більш моноетнічних/монокультурних держав у Східній Європі. І, за умов більш сприятливого та неагресивного зовнішньополітичного довкілля, Україна, як і Бельгія, Іспанія, Великобританія та Канада з їхніми почасти подібними соціокультурними розмежуваннями і розколами, імовірно, теж неухильно й мирно розбудовувала б свою національну солідарність та стійкість. Але цей бажаний перебіг національної солідаризації та усталення із часів проголошення незалежності України був порушений перманентною інформаційно-психологічною, а через два десятиліття – й воєнною агресією Росії.

Російсько-українська війна неминуче впливає на потенціал соціокультурних напружень та розколів в сучасному українському суспільстві. Вона реструктурує активну громадянську спільноту в Україні. Внаслідок російської окупації низки українських територій їх населення значною мірою вилучається із соціально-політичного простору України. Змінюється чисельне співвідношення різних груп українських громадян, соціокультурно розмежованих через відмінні лінгвістичні та цивілізаційні вподобання. За цих обставин уподобання української мови та упередження щодо російської мови, європейський геокультурний та геополітичний вибір стають домінантними.

Водночас соціокультурні розколи в сучасному українському суспільстві в умовах війни подекуди перетворюються в осередки безкомпромісного протистояння. Не бракує випадків співпраці громадян України із спецслужбами Росії, коли тим передається конфіденційна інформація, повідомляються локації українських воєнних і стратегічних об’єктів для здійснення на них російських ракетних і дронових атак. Вияви такої радикальної нелояльності певної частини громадян до українського суспільства та держави не лише вкрай ускладнюють можливості його національної солідаризації та усталення. Вони також показують, що за роки російсько-української війни зазначені соціокультурні розмежування, розлами або розколи не зникли. Тож є необхідність увиразнити їх прояви у порівняльному контексті, а також генеровані ними потенційні ризики під час війни та у повоєнній перспективі.

Однією із проблемних зон інституційної дійсності сучасного українського суспільства подекуди вважається сукупний вплив лінгвістичного, конфесійного, геокультурного та геополітичного проявів його соціокультурної диференціації на (де)легітимацію національної державності. Тобто схильність громадян України визнавати свою національну державність більш чи менш значущою для себе пов’язується із зазначеними соціокультурними чинниками їхніх лінгвістичних уподобань/упереджень, геокультурних/геополітичних орієнтацій, а також конфесійної самоідентифікації.

Вимірювання та порівняння зв’язків цих чинників із схильністю громадян легітимувати власну державність у 2024 році можливе з використанням моделі множинної лінійної регресії (див. Додаток). Значення коефіцієнтів R Square та Adjusted R Square засвідчують загалом доволі невелику прогностичність побудованої моделі (табл.).

Таблиця

Коефіцієнти рівняння множинної лінійної регресії для залежної змінної «Особиста значущість для громадян власної державності», 2024, N = 4100*

Незалежні змінні	B	Std. Error	Beta	t	Sig.
Константа	6,605	0,158	-	41,780	0,000
Уподобання суто україномовного телепростору	0,455	0,060	0,130	7,629	0,000
Неприйнятність підвищення статусу російської мови	0,565	0,049	0,203	11,641	0,000
Самоідентифікація із греко-католицизмом	0,216	0,101	0,031	2,127	0,034
Самоідентифікація із Православною Церквою України	0,152	0,055	0,041	2,764	0,006
Проєвропейська геокультурна орієнтація	0,125	0,045	0,053	2,763	0,006
Євроатлантична геополітична орієнтація	0,291	0,046	0,126	6,274	0,000
Геокультурна/геополітична орієнтація на нейтралітет України	–0,094	0,032	–0,045	–2,960	0,003

* R Square = 0,181. Adjusted R Square = 0,179. F = 128,808. F Sig. = 0,000.

Але ця модель є почасти інформативною, бо зафіксувала статистично значущі (значення Sig.), позитивні або негативний (знак «–») зв’язки всіх виокремлених соціокультурних чинників із особистою значущістю для громадян їх власної державності. І силу цих зв’язків можливо порівняти (з огляду на значення стандартизованих коефіцієнтів регресії beta).

Найщільніше із схильністю респондентів легітимувати власну державність пов’язані їхні лінгвістичні упередження/уподобання. Найсильнішим тут є зв’язок упередження щодо можливого підвищення статусу російської мови із мірою особистої значущості національної державності: опитувані, що здебільшого заперечують необхідність такого статусного підвищення (80%), декларують найвищі міри важливості особисто для них існування незалежної української держави. Дещо слабшим виявився зв’язок уподобання виключної україномовності телепростору (67% опитаних) та прихильності до національної державності. Менш значущою є ця державність для сукупності тих респондентів, для яких несуттєва українська чи російська мова телепрограм (18,1%), які бажають дивитись або слухати передачі по телебаченню рівною мірою українською та російською мовами (11,8%) та інших.

Серед геокультурних/геополітичних орієнтацій найтісніше із схильністю до вищих мір легітимації національної державності пов’язана переважна євроатлантична геополітична орієнтація на вступ України до НАТО, зафіксована у 70,3% опитаних. Водночас удвічі слабшими виявилися зв’язки мір особистої значущості національної державності з переважною геокультурною орієнтацією на вступ України до Європейського Союзу (73,3% опитаних) та міноритарною геокультурною/геополітичною орієнтацією на нейтралітет України (19,8%). Принагідно варто зауважити, що ідея нейтралітету України в 2024 році сприймалася неоднозначно: чітко зафіксована половина опитуваних була негативно налаштована щодо неї, а чверть опитаних – не змогла визначитися із власним ставленням.

Статистично значущі зв’язки особистісного визнання важливості державності із окремими конфесійними самоідентифікаціями виявилися слабшими на тлі його зв’язків із лінгвістичними уподобаннями/упередженнями та геокультурними/геополітичними орієнтаціями. Тож є підстави стверджувати, що в 2024 році передусім можливе статусне вивищення російської мови в українському суспільстві негативно сприймалося домінуючою більшістю опитуваних як загроза інституції державності. Не виключено, що таке сприйняття склалося внаслідок багаторазових ультимативних вимог очільників та речників країни-агресора щодо нагального статусного вивищення російської мови в Україні, яке очікувано могло б спричинити в ній конфлікт, порушити її національну солідарність та стійкість. Натомість переважаюча позитивна євроатлантична геополітична орієнтація на інтеграцію України до безпекових інституцій НАТО в 2024 році могла видаватися зафіксованій більшості опитуваних адаптивною можливістю нейтралізації екзистенціальних воєнних загроз з боку агресивних сусідніх держав. Загалом статистична значущість спостережених зв’язків лінгвістичної, геополітичної/геокультурної та, меншою мірою, конфесійної диференціації України із різним сприйняттям її державності увиразнює загрози внутрішньої соціокультурної конфліктності для національної солідарності та стійкості українського суспільства.

Тож у повоєнній перспективі певний потенціал національної солідаризації та усталення українського суспільства варто вбачати в спробах прищеплення йому прихильності до нових, більш спільних, універсальних, а не партикулярних соціокультурних символів, цінностей та інституційних ідеологій. Тож необхідний науковий пошук новітньої спільної символічної, ціннісної та ідеологічної бази сучасної української національної ідентичності, солідарності та стійкості, але в жодному разі без розриву з їх аналогічною традиційною українською етнічною базою (зазначений розрив буде сприйматися в суспільстві як вияв національної капітуляції на догоду зовнішньому агресору чи навіть надміру політкоректним зовнішньополітичним партнерам і союзникам). Видається, що неабиякий інноваційний потенціал для символічного, ціннісного та ідеологічного «ребрендингу» національної ідентичності, солідарності та стійкості уможливить, наприклад, соціокультурна селекція, (ре)інтерпретація та кодифікація драматичних обставин, героїв, подій, технологій, інновацій, міфології, наративів, мемів тощо сучасного звитяжного опору російській агресії. Сучасні вияви звитяги громадян України в протистоянні її екзистенціальному ворогу можуть стати фактологічними підставами сучасного ідеологічного обґрунтування безконфліктних і не контраверсійних соціокультурних засад новітньої національної солідарності та стійкості. За умов успішної реалізації цього соціокультурного потенціалу можна сподіватися на розбудову та систематизацію новітнього спільного, несуперечливого, загально-легітимного символічного, ціннісного та ідеологічного «контенту» національної пам’яті, міфології, культури.

Природно, спроби втілення подібних амбітних задумів та сподівань потребують всебічного осмислення можливостей їх втілення не лишень представниками соціальних та поведінкових наук, а й інших царин фахової діяльності. Залучення соціологів до таких спроб передбачає формулювання ними теоретичних осмислень та узагальнень, що базується на досвіді суспільств, які успішно пройшли період війні, здійснили повоєнну відбудову та осучаснення своїх соціокультурних кодів із опертям на власні національні культури . Особливо важливим є досвід країн, яким вдалося здійснити це всупереч несприятливим обставинам. Йдеться передусім про повоєнні суспільства Північної Америки, Японії, Західної Німеччини, Південної Кореї, Ізраїлю, Ірландії, Тайваню тощо, які мають однозначно успішний досвід повоєнної соціокультурної модернізації, національної солідаризації та усталення.

ДОДАТОК

Залежною змінною у регресійному рівнянні виступає особиста значущість для громадян власної державності, виміряна за допомогою емпіричного показника «Наскільки важливим особисто для Вас є існування незалежної української держави? Для оцінки використайте шкалу від 0 до 10, де 0 – взагалі не важливо, 10 – дуже важливо».

Незалежними змінними у регресійному рівнянні виступають:

1) лінгвістичні уподобання/упередження:

а) уподобання суто україномовного телепростору – фіктивна дихотомічна змінна, яка приймає значення 1 для тих, хто обрав єдину відповідь «Тільки українською», і значення 0 – для решти опитаних при відповіді на запитання «Якою мовою Ви хотіли б дивитись (слухати) по телебаченню передачі, які Вас цікавлять?»;

б) неприйнятність підвищення статусу російської мови, виміряна за допомогою емпіричного показника «Чи вважаєте Ви за необхідне надати російській мові статусу офіційної в Україні?» з можливими варіантами відповіді «1 – так, 2 – важко сказати, 3 –ні»;

2) конфесійні самоідентифікації:

а) самоідентифікація із греко-католицизмом – фіктивна дихотомічна змінна, яка приймає значення 1 для тих, хто обрав єдину відповідь «Греко-католицизм», і значення 0 – для решти опитаних при відповіді на запитання «До якого віросповідання Ви себе відносите?»;

б) самоідентифікація із Православною Церквою України – фіктивна дихотомічна змінна, яка приймає значення 1 для тих, хто обрав єдину відповідь «До Православної Церкви України (митрополит Єпіфаній)», і значення 0 – для решти всіх респондентів у вибірці при відповіді на запитання «До якої православної церкви Ви себе відносите?»;

3) геокультурні/геополітичні орієнтації:

а) проєвропейська геокультурна орієнтація, вимірювана на основі запитання «Як Ви ставитесь до вступу України до Європейського Союзу?» з можливими варіантами єдиної відповіді «1 – скоріше негативно, 2 – важко сказати, 3 – скоріше позитивно»;

б) євроатлантична геополітична орієнтація, вимірювана на основі запитання «Як Ви ставитесь до вступу України до НАТО?» з можливими варіантами єдиної відповіді «1 – скоріше негативно, 2 – важко сказати, 3 – скоріше позитивно»;

в) геокультурна/геополітична орієнтація на нейтралітет України, вимірювана на основі запитання «Як Ви ставитесь до iдеї неприєднання України до будь-яких міждержавних союзів чи об’єднань?» з можливими варіантами єдиної відповіді з можливими варіантами єдиної відповіді «1 – скоріше негативно, 2 – важко сказати, 3 – скоріше позитивно».

Джерела

Вишняк, О. (2006). Соціокультурна динаміка політичних регіонів України. Соціологічний моніторинг (1992–2006). Київ: Ін-т соціології НАН України.

Andriyanova, O., Sheliukh, O., Vovchasta, N., Khlypavka, H., Posokhova, A., & Kozlovskij, V. (2022). Splitting Linguistic Consciousness of Ukrainians: Neuropsychological and Legal Aspects. Revista Romaneasca Pentru Educatie Multidimensionala, 14(1Sup1), 370-385. https://doi.org/10.18662/rrem/14.1Sup1/556.