ДО 40-х РОКОВИН ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ
Анотація
Чорнобильська катастрофа 1986 року є однією з наймасштабніших техногенних аварій ХХ століття, наслідки якої мають комплексний характер і охоплюють демографічну, економічну, інституційну та соціально-психологічну сфери. Вона стала не лише екологічною та медичною трагедією, а й потужним чинником довготривалих соціальних трансформацій. Її наслідки виявилися у зміні демографічної структури, значних економічних втратах, трансформації інституційної політики та формуванні специфічних соціально-психологічних реакцій населення, що характеризуються підвищеним рівнем тривожності, адаптаційними стратегіями та зміною моделей соціальної взаємодії та життєдіяльності українського суспільства.
Інформаційно-аналітичний матеріал для Парламентських слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів на тему: «40 років Чорнобильської катастрофи: реалії сьогодення та виклики майбутнього»
ДОСВІД ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ
(підготовлений у відділі соціальної експертизи Інституту соціології НАН України)
Актуальність питання
Чорнобильська катастрофа 1986 року стала однією з найбільших техногенних аварій сучасності та спричинила масштабні соціальні трансформації, які проявилися у демографічній, економічній, інституційній та соціально-психологічній сферах. Поряд із медико-біологічними та екологічними наслідками аварії суттєвого значення набули соціально-психологічні ефекти, що характеризуються тривалою дією та складністю подолання. Вони проявляються у трансформації соціальних орієнтацій населення, зміні моделей життєдіяльності, поширенні станів соціальної тривожності та формуванні специфічних стратегій адаптації до умов підвищеного ризику. Через сорок років після Чорнобильської катастрофи її наслідки зберігають системний і довготривалий характер, що дозволяє трактувати її не як завершену техногенну подію, а як стійкий багатовимірний соціальний процес, інтегрований у сучасну структуру українського суспільства. Актуальність проблематики визначається сукупною дією медичних, соціально-економічних, екологічних та інституційних чинників, які продовжують відтворювати ризики, нерівності та потребу у спеціалізованих механізмах державного регулювання. Ключовим викликом наслідків катастрофи став дисбаланс між історично сформованою моделлю соціального захисту постраждалих та сучасними умовами функціонування системи соціальної політики, зокрема в контексті триваючої війни, демографічного старіння ліквідаторів, трансформації ринку праці та зростання навантаження на бюджет через економічну кризу. Водночас ліквідатори наслідків аварії набувають ознак окремої соціальної групи з рисами, близькими до статусу ветеранів, що актуалізує необхідність інституційної конвергенції політик соціального захисту і ветеранської політики.
Довідково. Внаслідок аварії було забруднено 50 500 км² території України, де в 2293 населених пунктах проживало понад 2,6 млн. осіб (20 років, 2006, с. 6). Загалом понад 17,5 млн осіб проживали на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення різного ступеня в тому числі 2,5 млн. дітей у віці до 7 років. У 1986–1989 рр. в роботах з ліквідації наслідків аварії взяли участь понад 600 000 осіб. (Медичні наслідки аварії, 2007, с. 7). За офіційними даними World Health Organization, International Atomic Energy Agency внаслідок аварії було безпосередньо евакуйовано близько 116 тис. осіб у 1986 році, а в подальші роки переселено ще понад 350 тис. осіб із забруднених територій (Chernobyl, 2005).
Демографічні наслідки аварії на ЧАЕС проявилися у зміні структури населення, депопуляції окремих регіонів та формуванні категорії «постраждалого населення». За даними United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation, станом на початок 2006 рік в Україні налічувалося понад 2,6 млн осіб, віднесених до постраждалих внаслідок аварії, включаючи ліквідаторів, евакуйованих та мешканців забруднених територій (UNSCEAR, 2008).
Довідково. Відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під особливий державний соціальний захист взяті безпосередні учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, найбільш уразливі верстви населення – діти та особи з інвалідністю, мешканці населених пунктів, що розташовані на територіях з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення. На 1 січня 2006 р. в Україні 2 594 071 особа мала статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. При скороченні загальної кількості постраждалих на 19% за період 1997–2006 рр. виявилися, цілком природно, дві характерні особливості. Стрімко, майже у, 1,8 рази зріс контингент категорії «1А» – «інвалідів Чорнобиля». Не так суттєво, на 3% зросла кількість постраждалих категорії «Г» – тих, які працювали за межами Зони відчуження. А найшвидше скоротилася (на 24%) чисельність категорії «2А» – учасників ліквідації наслідків аварії у 1986–1987 рр. Це свідчить про те, що саме перша хвиля «ліквідаторів», чоловіків у молодому віці, зазнала найсильнішого удару по здоров’ю (20 років, 2006, с. 55)
Медичні наслідки катастрофи мають пролонгований міжпоколінний характер, що потребує інтеграції чорнобильської проблематики у сучасну систему громадського здоров’я, з акцентом на превентивну медицину, довготривалий моніторинг та персоналізовані підходи до лікування. Паралельно екологічний вимір Чорнобиля трансформується у фактор національної безпеки, особливо в умовах воєнних загроз, що підсилює значення зони відчуження як об’єкта постійного державного та міжнародного контролю.
Довідково. 35 денна окупація Чорнобильської АЕС (24 лютого – 31 березня 2022 р.) російськими військами призвела до значних збитків: пограбовано Центральну аналітичну лабораторію, знищено або викрадено близько 330 автомобілів, розтрощено комп'ютерну техніку та системи фізичного захисту, пошкоджено обладнання, понад 25-30% території зони відчуження було заміновано, що унеможливило доступ до багатьох об'єктів, зруйновано інфраструктуру. Завдано шкоди персоналу, а дії окупантів спричинили радіаційне опромінення солдатів та екологічні ризики – загарбники пересувалися на важкій техніці, здіймаючи радіоактивний пил, рили окопи в найбільш забруднених місцях, включаючи «Рудий ліс», що призвело до їхнього значного внутрішнього та зовнішнього опромінення (Стукало, 2023).
Тож, Чорнобильська катастрофа виконує функцію соціального маркера колективної пам’яті та солідарності, впливаючи на формування суспільної довіри до держави та впливає на легітимність її соціальної політики. У цьому контексті політика пам’яті виступає не лише гуманітарним, а й управлінським ресурсом.
Досвід вивчення соціально-психологічних наслідків аварії на ЧАЕС Інституту соціології НАН України.
Особливої уваги заслуговують соціально-психологічні наслідки, які мають тривалий латентний характер. Значна частина негативних соціально-психологічних ефектів була пов’язана не лише з радіаційним впливом, а й із інформаційною невизначеністю, стигматизацією постраждалих та соціальною ізоляцією, що призвело до формування так званого «синдрому жертви Чорнобиля», який проявляється у зниженні соціальної активності та обмеженні життєвих стратегій. У цьому контексті важливим було системне дослідження соціально-психологічних наслідків катастрофи та розробка ефективних механізмів їх подолання.
У 1994–2007 рр. Інститутом соціології НАН України було реалізовано науковий проєкт «Моніторинг соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи», спрямований на комплексне вивчення соціально-психологічного стану постраждалого населення. Замовник проєкту: Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Мінчорнобиль). Науковим керівником проєкту був Саєнко Юрій Іванович – доктор економічних наук, професор, завідувач відділу соціальної експертизи Інституту соціології НАН України. Проєкт здійснювався у співпраці з низкою наукових установ, зокрема Інститутом психології НАН України, Українським національним центром радіаційної медицини, Інститутом неврології, психіатрії та наркології АМН України, а також Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. Особливого значення набуває накопичений в Україні досвід міждисциплінарного аналізу постчорнобильських процесів, що може бути використаний для формування сучасної політики реагування на техногенні катастрофи.
Основні напрями досліджень, проведених Інститутом соціології НАН України:
1. Аналіз соціально-психологічного стану населення, що проживає на радіоактивно забруднених територіях або було переселене з них, соціально-економічних умов їх життєдіяльності, соціокультурних орієнтацій, моделей виживання (способи облаштування та організації повсякденного життя) та стратегій соціальної адаптації.
2. Порівняльний аналіз поточних тенденцій, проблем і перспектив комплексного соціального розвитку громад і територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
3. Створення моделі надання соціально-психологічної допомоги в кризових співтовариствах в умовах дії різного роду екстремальних факторів.
4. Розробка загальної концепції моніторингу змістовних ознак та умов розвитку дітей та підлітків, які проживають у зонах підвищеного контролю.
5. Розробка і впровадження системи заходів щодо медико-психологічної реабілітації дітей з порушеними формами соціальної адаптації, які постійно проживають у забруднених радіонуклідами у зв'язку з Чорнобильською катастрофою місцевостях України.
6. Створення методичних рекомендацій щодо сучасних технологій реабілітації осіб, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій.
7. Розробка рекомендацій щодо проблем життєдіяльності та громадського здоров'я населення, яке мешкає на забруднених радіонуклідами територіях, та відселеного у чисті регіони у віддалений період аварії (соціально-психологічні аспекти, культура безпеки) тощо.
Комплекс проведених соціологічних досліджень допоміг наочно продемонструвати процеси трансформації соціальних орієнтацій і моделей поведінки населення України в стані стресу та тривалого перебування в умовах ризику, зокрема щодо формування адаптаційних стратегій виживання, які включають підвищену залежність від державної підтримки, зниження рівня довіри до інституцій та переорієнтацію життєвих пріоритетів.
Основні результати досліджень Чорнобильської катастрофи, проведених Інститутом соціології НАН України.
На основі отриманих даних було сформовано методологічні засади комплексного міжгалузевого моніторингу наслідків техногенних катастроф, який охоплює соціальні, психологічні, економічні, політичні та етнокультурні аспекти. Результати дослідження засвідчили, що соціально-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи мають довготривалий і системний характер. Серед основних проявів зафіксовано деформацію демографічної поведінки, погіршення стану здоров’я населення, зростання соціальної тривожності та поширення специфічних психологічних установок серед постраждалих.
Ключові теоретичні та емпіричні результати. Узагальнення емпіричних досліджень, проведених Інститут соціології НАН України, дозволяє виокремити низку концептуально значущих результатів, що відображають специфіку соціальних трансформацій у постчорнобильський період.
1. Встановлено хронічний характер соціально-психологічної травми, спричиненої катастрофою. Чорнобиль виступає не як одноразова подія, а як довготривалий чинник впливу, що формує стійкий синдром соціально-психологічної напруги. У масовій свідомості постраждалого населення закріплюються такі стани, як підвищена тривожність, недовіра до державних інституцій та схильність до патерналістських очікувань, що проявляється у залежності від державної допомоги.
2. Виявлено комплекс феноменів, що отримали узагальнену назву «синдромів Чорнобиля». До них належать «синдром жертви», сформований у значної частини постраждалих феномен відчуття того, що вони є постраждалими на все життя; «синдром втраченого здоров’я» – психоемоційний стан людини, яка зіткнулася з різким погіршенням фізичного стану; та «синдром невпевненості й розгубленості» – феномен стійкого покладання постраждалими вирішення своїх проблем на державу за одночасної майже повної недовіри до влади і визнання реальної опори лише на власні сили та сім’ю; тощо, які відображають специфічний соціально-психологічний контекст життя постраждалих спільнот.
3. Дослідження засвідчують формування так званої «культури ризику», яка визначає специфічні поведінкові моделі населення на забруднених територіях. Йдеться про адаптацію повсякденних практик до умов радіаційної небезпеки, включаючи особливості господарювання, харчування та способу життя. Водночас суттєвим чинником, що впливає на ці практики, є інформаційна невизначеність, яка зумовлює коливання між раціональними та ірраціональними стратегіями поведінки.
4. Важливим напрямом аналізу є процеси соціальної адаптації переселенців. Емпіричні дані свідчать, що примусове переселення супроводжувалося руйнуванням усталених соціальних зв’язків, втратою соціального капіталу та зниженням соціального статусу, що, в свою чергу, зумовило труднощі інтеграції у нові соціальні середовища, посилення соціальної ізоляції та формування відчуття маргіналізації.
5. Зафіксовано формування нової соціальної групи – «чорнобильців», яка набула інституційного закріплення у системі державної соціальної політики та характеризується специфічним соціальним статусом, наявністю визначених пільг і гарантій, а також особливою ідентичністю, що формується під впливом досвіду катастрофи та її наслідків.
Таким чином, результати соціологічних досліджень дозволяють інтерпретувати Чорнобильську катастрофу як чинник глибоких і довготривалих соціальних трансформацій, що охоплюють як індивідуальний, так і колективний рівні соціального буття.
Ключові практичні результати.
1. Важливим практичним результатом стало створення системи соціально-психологічної підтримки населення. У 1994-2000 рр. у рамках програми ЮНЕСКО-Чорнобиль було створено 5 центрів соціально-психологічної реабілітації та інформування населення у населених пунктах Київської (Бородянка, Боярка, Іванків та Славутич) та Житомирської (Коростень) областей. Їх діяльність була спрямована на зниження рівня соціально-психологічної напруги, надання консультативної допомоги та формування моделей безпечної поведінки в умовах радіаційного ризику.
2. На основі результатів дослідження обґрунтовано необхідність переорієнтації державної політики подолання наслідків катастроф від переважно компенсаційної моделі соціальної допомоги до політики соціальної реабілітації та активізації життєдіяльності постраждалих громад. Такий підхід передбачає поєднання механізмів соціального захисту з формуванням умов для економічної самодостатності населення, відновленням фізичного і психічного здоров’я та стимулюванням соціальної активності громад. Також запропоновано застосування розробок соціально-психологічних досліджень для подолання наслідків інших надзвичайних ситуацій, а також і їх передбачення у регіонах з високим і підвищеним ризиком техно -та природогенних аварій та лих.
3. Досвід дослідження соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи засвідчує, що техногенні катастрофи мають довготривалий соціальний ефект, який виходить далеко за межі безпосередніх медичних та екологічних наслідків.
4. Ефективність політики подолання таких криз значною мірою залежить від урахування соціально-психологічних чинників, зокрема суб’єктивного сприйняття ризиків населенням, рівня довіри до інституцій, своєчасного, достовірного інформування населення та здатності громад до самоорганізації.
5. Отримані результати підтверджують доцільність формування антропоцентричної концепції подолання наслідків катастроф, у межах якої ключовими пріоритетами виступають соціальне благополуччя людини, розвиток місцевих громад та відновлення соціальної активності постраждалого населення. Напрацьований в Україні досвід може бути використаний у міжнародній практиці управління соціальними ризиками техногенних катастроф, зокрема у контексті порівняльних досліджень посткатастрофічних процесів після аварій на Чорнобильській та Фукусімській атомних електростанціях.
Висновки.
Дослідження соціальних наслідків Чорнобильської катастрофи займають вагоме місце в українському та міжнародному науковому дискурсі, охоплюючи широкий спектр проблем – від медико-біологічних до соціально-психологічних та інституційних. Особливе значення у формуванні емпіричної та теоретичної бази мають напрацювання Інституту соціології НАН України, зокрема його відділу соціальної експертизи, який з 19994 по 2007 роки здійснював систематичні дослідження трансформацій соціальної реальності у постчорнобильський період.
У межах цих досліджень було реалізовано низку наукових проєктів, спрямованих на вивчення соціально-економічних ризиків, особливостей масової свідомості, моделей адаптації постраждалого населення та специфіки життєдіяльності в умовах підвищеного радіаційного ризику. Узагальнення результатів представлено, зокрема, у збірнику «Чорнобиль і соціум» (серія включає 13 монографій), де розкрито демографічні, соціально-психологічні та інституційні наслідки катастрофи. Дослідники дійшли висновку про формування специфічного типу соціальної реальності, що характеризується підвищеним рівнем тривожності, недовіри до інституцій та залежності від державної підтримки.
Суттєвим напрямом наукових пошуків стало вивчення процесів соціальної адаптації евакуйованого населення. Емпіричні дані свідчать, що переселення супроводжувалося руйнуванням усталених соціальних зв’язків, зниженням соціального статусу та ускладненням інтеграції у нові громади. У цьому контексті формується концепція «постчорнобильської ідентичності», яка відображає специфічний досвід життя в умовах тривалого ризику та невизначеності.
Важливим практичним і дослідницьким напрямом стало вивчення діяльності центрів соціально-психологічної реабілітації, створених у 1994–2000 рр. у межах міжнародної програми «ЮНЕСКО – Чорнобиль», які функціонували у низці населених пунктів Київської та Житомирської областей і були орієнтовані на надання психологічної допомоги, інформаційної підтримки та формування моделей безпекової поведінки населення. За оцінками міжнародних організацій, зокрема Міжнародного агентства з атомної енергії та ЮНЕСКО, діяльність центрів продемонструвала високу ефективність у зниженні соціально-психологічної напруги та підвищенні рівня обізнаності населення щодо ризиків.
Наукові дослідження засвідчують, що функціонування центрів сприяло формуванню нових практик соціальної взаємодії, розвитку локального соціального капіталу та підвищенню довіри до інституцій. Водночас вони стали важливим майданчиком для апробації міждисциплінарних підходів, які поєднували психологічну допомогу, соціальну роботу та інформаційно-просвітницьку діяльність. У подальшому ці напрацювання були використані для розвитку системи психосоціальної підтримки в Україні, зокрема в умовах нових кризових викликів.
Таким чином, Чорнобильська катастрофа стала підґрунтям для формування окремого напряму соціологічних досліджень, зосередженого на вивченні довготривалих наслідків техногенних катастроф. Водночас діяльність реабілітаційних центрів підтверджує ефективність інтегрованих підходів до подолання соціально-психологічних наслідків криз, що має важливе значення для сучасної соціальної політики та практик публічного управління. Отже, осмислення Чорнобильської катастрофи в 40-річні роковини вимагає переходу від компенсаційно-пільгової моделі до інтегрованої, адаптивної та довгострокової державної політики, що поєднує соціальний захист, охорону здоров’я, екологічну безпеку та ветеранський компонент. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою нових моделей соціальної стійкості українців, оцінкою міжпоколінних ефектів катастрофи та впровадженням інноваційних інструментів управління у сфері подолання її наслідків.
ПРОПОЗИЦІЇ ДО ПРОЄКТУ РЕКОМЕНДАЦІЙ:
1. Перехід від компенсаційно-пільгової моделі соціального забезпечення до моделі соціальної реабілітації та активізації людського потенціалу постраждалих, шляхом впровадження інструментів, спрямованих на стимулювання економічної самостійності, розвиток зайнятості, підтримку підприємницької активності та підвищення соціальної мобільності.
2. Інтеграція чорнобильської проблематики до сучасної системи громадського здоров’я, що передбачає розвиток довготривалого медико-соціального моніторингу, впровадження превентивних програм з залученням цифрової медицини, використання персоналізованих підходів до лікування і реабілітації, а також використання аналітичних інструментів для прогнозування стану здоров’я населення. В умовах реформування системи соціального захисту та охорони здоров’я особливого значення набуває впровадження принципів evidence-based policy, що передбачає прийняття управлінських рішень на основі актуальних емпіричних даних.
3. Продовження соціологічних досліджень наслідків Чорнобильської катастрофи з метою забезпечення розуміння довготривалих соціальних процесів, сприяння формуванню ефективної державної політики завдяки науковому супроводу та створенню підґрунтя для підвищення соціальної стійкості суспільства в умовах сучасних кризових викликів, а також формування політики пам’яті та суспільної довіри. Відсутність регулярного соціологічного моніторингу суттєво обмежує можливості адекватного оцінювання ефективності державних програм і своєчасного коригування політики.
4. Розвиток політики пам’яті як інструменту формування суспільної довіри та соціальної солідарності шляхом осмислення Чорнобильської катастрофи як складової колективного досвіду формування національної культури безпеки.
5. Інтеграція досвіду Чорнобиля у політику національної стійкості – розвиток здатності територіальних спільнот (громад) адаптуватися до кризових умов підвищеного ризику, зберігати функціональність та відновлюватися після кризових впливів, що потребує активізації участі громадян у процесах прийняття рішень, розвитку локального соціального капіталу та впровадження механізмів партнерської взаємодії між державою, громадянським суспільством і міжнародними організаціями.
6. Забезпечення екологічної та радіаційної безпеки в складних умовах війни, зокрема посилення контролю за зоною відчуження, реалізація програм розмінування, протидронової оборони, відновлення інфраструктури та постійного екологічного моніторингу, що набуває значення елемента національної безпеки.
7. Продовження наукової міжнародної співпраці, яка поєднує соціологічний, психологічний, медичний та економічний аналіз не тільки вітчизняного досвіду, але й інших країн, наприклад, Японії, що дозволило б сформувати комплексне бачення наслідків катастрофи та забезпечити розробку інтегрованих моделей реагування на техногенні та соціальні ризики.
Інститут соціології НАН України, м. Київ
д.соц.н, зав. відділу соціальної експертизи Гульбаршин ЧЕПУРКО
ДЖЕРЕЛА ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ:
1. 20 років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє: Національна доповідь України. К.: Атіка, 2006. 224 с. URL: https://komekolog.rada.gov.ua/uploads/documents/36564.pdf
2. Медичні наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Київ: ДІА, 2007. 800 с. URL: https://komekolog.rada.gov.ua/uploads/documents/36581.pdf
3. Стукало О. (2023). 6 гектарів окопів, розкрадена техніка, пожежі й полонені: як Чорнобиль досі оговтується після окупації. URL: https://rubryka.com/article/6-gektariv-okopiv/
4. Чепурко Г. (2026). Як Чорнобильська катастрофа змінила українське суспільство? URL: https://www.nas.gov.ua/news/providni-naukovci-sociologi-obgovorili-socialni-ekonomichni-psihologichni-naslidki-dlya-ukranskogo-suspilstva-avari-na-chornobilskiy-atomniy-elektrostanci
5. Chernobyl (September 6, 2005): The true scale of the accident. 20 years later a UN report provides definitive answers and ways to repair lives. URL: https://press.un.org/en/2005/dev2539.doc.htm
6. United Nations Scientific Committee on the Effects of Atomic Radiation. (2010). Sources and effects of ionizing radiation. UNSCEAR 2008 Report. New York: UN. 638. URL: https://www.unscear.org/unscear/uploads/documents/unscear-reports/UNSCEAR_2008_Report_Vol.I-CORR.pdf
7. World Health Organization. (2006). Health effects of the Chernobyl accident and special health care programmes. Geneva: WHO. 167. URL: https://iris.who.int/server/api/core/bitstreams/1fca23bb-df91-4a83-bf74-a9eecf806272/content