Видання Kyiv Post у День Незалежності України опублікувало інтерв’ю з директором Інституту соціології НАН України, членом-кореспондентом НАН України, д.ф.н., професором Євгеном Головахою.
Kyiv Post — це найстаріше загальнонаціональне англомовне медіа в Україні, засноване у 1995 році, яке існує у форматі сучасного онлайн-порталу і є авторитетним джерелом новин про українські події для міжнародної аудиторії. Виходить англійською мовою та орієнтується переважно на іноземців, дипломатів, експатів та закордонну спілку, що цікавиться Україною. Традиційно підтримує демократичні цінності, євроінтеграцію та вільний ринок, має високі показники дотримання журналістських стандартів та прозорості контенту.
Журналістів цікавив портрет української нації у за підсумками 35річчя відновленої Незалежності. Питання, погодьмося, глобальне. Тож очільник академічної соціології почав з фундаментального аргументу: «Багато років я спостерігаю за тим, як змінюється українське суспільство. Інститут соціології НАН України з 1992 року щороку проводить моніторинг суспільних змін. (Зазначимо, що Євген Головаха разом з Наталією Паніною був ініціатором створення цього стратегічного інструменту дослідження). Тому, коли сьогодні мене запитують, якою стала Україна за 35 років відновлення Незалежності, я можу відповісти, спираючись на тривалі спостереження».
Результати цих спостережень, за словами вченого, такі:
- Україна подолала гострі регіональні суперечності, які ми спостерігали ще до 2014 року.
- Відмінності між Сходом і Заходом, Півднем і Центром нікуди не зникли. Але вони перестали бути принциповими. Україна стала значно ціліснішою та інтегрованішою на регіональному рівні
- Значно посилилась солідарність у суспільстві.
- Згідно наших досліджень нині громадяни Росії та Білорусі опинилися серед груп, до яких українці мають найбільшу соціальну дистанцію (а до 2014 рокі мали найменшу, вони сприймалися для нас «найближчими»).
- Зате ми суттєво наблизилися до європейців. Це дуже важлива зміна, адже раніше виникала парадоксальна ситуація: ми декларували європейський вибір, але пересічний українець психологічно тримав європейців на більшій дистанції, ніж росіян. Тепер ця дистанція скорочується.
- Ми стали ближчими до європейської системи цінностей: рухаємося від безпеки та матеріального добробуту як головних цінностей до самореалізації, свободи, взаємодопомоги й толерантності
- Війна загострює емоції, і це природно. Толерантності нам, безумовно, ще бракує. Але важливо, що в Україні точаться гострі публічні дискусії. Це частина демократичної політичної культури.
- Тож головний висновок позитивний: Україна подолала кілька дуже важливих суперечностей, які тривалий час заважали їй рухатися вперед.
Водночас професор застеріг, що не хоче малювати надто оптимістичний портрет. Війна принесла величезні втрати. Майже не залишилося людей, яких вона не зачепила. Хтось втратив близьких, хтось — житло, роботу, майно чи місце проживання. Це не може не позначатися на психологічному та моральному стані суспільства. Звідси наслідки:
- Настрої українців сьогодні гірші, ніж восени 2022 року, коли ми переживали найвищий рівень оптимізму. Якщо тоді майбутнє країни позитивно оцінювали близько 70–80% людей, то тепер цей показник становить приблизно 60%.
- Зростає і кількість людей, готових піти на значні поступки Росії заради припинення війни. Їхня частка становить близько 20% населення. Але це все одно меншість. Переважна більшість українців не готова пристати на умови агресора. З огляду на всі наші втрати та психологічне виснаження це дуже важливий показник.
- Ми стали реалістичнішими. У 2022 році багато хто плекав нереалістичний оптимізм. Ми думали, що війна завершиться за кілька місяців або пів року. Тепер розуміємо, що вона триватиме довго.
Вчений підкреслив, що останнім часом відбулася одна принципова психологічна зміна: дуже важко жити, усвідомлюючи себе жертвою. Коли Україна почала системно знищувати російський військовий потенціал, українське суспільство побачило себе не лише жертвою агресії, а й суб’єктом, здатним завдавати ударів у відповідь: «Нам постійно потрібна надія, - наголосив Є. Головаха. – Не ілюзія, а саме надія, усвідомлення того, що ми можемо впливати на власне майбутнє».
На запитання журналістів: «Що буде через десять років?» професор зазначив: «Я обережно ставлюся до прогнозів. Якщо чесно, я розчарувався у прогностичних можливостях соціології в усьому світі». На його думку треба враховувати, що сьогодні світом фактично керують два старі, хворі й закомплексовані політики, від чиїх рішень, амбіцій, забаганок, образ і особистих комплексів залежить доля мільярдів людей. Ми всі стали заручниками цієї ситуації. І це вже не лише проблема війни. Світ стрімко змінюється під впливом технологічного прогресу, демографічних і кліматичних викликів та економічних потрясінь. На цьому тлі люди часто обирають лідерів, які пропонують найпростіші рішення складних проблем. Вони втрачають здатність критично мислити й починають вірити в месію. І дещо несподівано соціолог заявив: «Зокрема, українці вірять у свого месію. Тому я не ризикну намалювати точний портрет українця через десять років».
Проте одразу і заспокоїв: «Існує науково обґрунтований метод — екстраполяція, тобто перенесення виявлених закономірностей минулого розвитку на майбутнє. І я знаю, якими є тенденції».
За словами вченого, для нас головне — витримати цю війну.
- Звідси перша тенденція Нас, українців, не кинуть напризволяще, адже наслідки для європейців у такому разі будуть значно серйознішими, ніж нинішні витрати на допомогу Україні. Нам треба вистояти й виснажувати Росію, як ми робимо це впродовж останніх півроку.
- Друга важлива умова — європейці мають послідовно підтримувати нас, а в європейських країнах не повинні перемогти ультраправі сили, які прагнуть зближення з путінською Росією.
За цих двох умов, наголосив професор, я бачу перспективу ціннісно-нормативного та інституційного наближення до Європи. Це означає, що в Україні з’являться реальна партійна система та дієве місцеве самоврядування. Тоді ми реалізуємо свою мету — станемо нормальною європейською країною. Хай бідною. Хай не найрозвиненішою. Але східноєвропейською. Не західноазійською, а саме європейською!
Підводячи підсумки, соціолог наголосив, що за 35 років незалежності ми стали більш інтегрованою країною. Ми значно чіткіше усвідомлюємо свою відмінність від Росії. Ми наблизилися до Європи не лише політично, а й психологічно та ціннісно. І попри всі втрати ми зберегли головне — готовність більшості українців захищати своє право самим визначати своє майбутнє: «Саме з цим відчуттям я зустрічаю 35-річчя відновлення Незалежності: не без тривоги, не без втоми, але з розумінням, що українське суспільство за ці десятиліття стало значно сильнішим і більш зрілим, ніж ми самі іноді схильні думати»
Інтерв’ю очільника академічної соціології України впливовому в Україні та за її межами виданню вкотре засвідчило, що вітчизняні вчені, у тому числі і співробітники очолюваного ним Інституту соціології НАН України, як і всі українські соціологи впевнено тримають руку на пульсі громадсько-політичних процесів та завжди готові надати наукові рекомендації для прийняття важливих державно-політичних рішень.
Повністю матеріал див.: https://www.kyivpost.com/uk/opinion/82200