11-12 травня докторка соціологічних наук, с.н.с. відділу соціальних структур Олена Стрельник взяла участь у представницькому форумі Європи та Центральної Азії, що його було організовано ООН Жінки, «Transforming Care Systems for Inclusive, Resilient and Gender Equal-Economies»
Ось тези її виступу:
1. Про межі економічного обґрунтування турботи. Переважна більшість виступів на форумі розглядала інвестиції у сферу догляду крізь призму економічної вигоди: зростання ВВП, підвищення жіночої економічної активності, збільшення податкових надходжень. Проте якщо суспільне обговорення турботи та доглядової праці будується виключно на логіці продуктивності, така аргументація несе ризик: вона виключатиме найвразливіші групи населення та тих, догляд за ким є найменш «ефективним» з точки зору внеску в економічний розвиток та людський капітал. Догляд за людиною з деменцією в останні роки її життя не вписується в «інвестиційну» риторику так як, скажімо, догляд за дітьми.
2. Про розрив між установками та практиками. Дані досліджень IPSOS та King's College London у 29 країнах (2026) фіксують: 73% респондентів вважають, що відповідальність за догляд за дитиною має розподілятися порівну між жінками та чоловіками; 64% не розглядають чоловічу участь у догляді як загрозу маскулінності. Репрезентативні опитування в Україні підтверджують цю тенденцію. Водночас у практичній площині чоловіки становлять лише 20–30% тих, хто доглядає за дорослими членами родини та людьми старшого віку. Отже, проблема не зводиться до самих лише стереотипів. Допоки існує гендерний розрив в оплаті праці, сімейний розподіл обов'язків з догляду визначатиметься економічною раціональністю, а не лише ціннісними установками. Те, що суб'єктивно переживається як вільний вибір, є кумулятивним результатом структурної логіки, запущеної задовго до моменту конкретного рішення.
3. Про асинхронність прогресу. В Україні спостерігається показовий парадокс: суспільство демонструє відкритість до присутності жінок у публічній сфері — в політиці, бізнесі, збройних силах. Водночас більшість респондентів продовжує розглядати материнство та сімейну роль як першочергове покликання жінки. Прогрес у публічній сфері випереджає трансформацію розподілу ролей у приватній.
Про переосмислення дискурсу турботи. У гендерних дослідженнях турбота традиційно концептуалізується переважно через категорію «навантаження». Для ширшого суспільного діалогу — за межами академічної та феміністської аудиторії — необхідне розширення цього дискурсу: турбота як індивідуальна та колективна цінність, як те, що забезпечує соціальну згуртованість. Спираючись на роботи Джоан Тронто і Вірджинії Гелд, можна стверджувати: право отримувати турботу і право її надавати є базовими правами громадян(ок). Турбота має посісти центральне місце у соціальному та демократичному порядку денному, а не залишатися приватною справою сімей.