28 грудня 2022 року у відповідь на запит на платформі "research4life.org" за темою "War in Ukraine" за період від весни 2014 року було отримано посилання на 5246 публікацій, з яких 500 подано в рецензованих наукових журналах. Війна, за визначенням тотальна подія, що руйнує або травмує соціальні інститути, організації, навколишнє середовище, життя людей. Тому й проблематика статей найрізноманітніша: вплив на систему охорони здоров'я і природу, хвороби і війна, забезпечення продовольством, міжнародні відносини, проблеми насильства, комунікації, бізнесу, глобальної та регіональної економіки, науки, міграції. Загалом те, що виявилося в найперші місяці повномасштабного вторгнення РФ в Україну, що цілком окреслилося і що, природно, являє собою малу частину масиву ймовірних негативних ефектів, які дадуть про себе знати пізніше. Втім, власне таких статей в соціологічній науковій періодиці лише декілька.

Нижче наведено огляд окремих публікацій, що належать до традиційної дисциплінарної тематики теоретичного й емпіричного порядку. У першому номері журналу "Violence: An International Journal" за 2022 рік (vol. 3(1)) дві статті являють собою відгуки на війну в Україні. Скот Строс у матеріалі "Україна і політика політичного насильства" (Scott Straus, "Ukraine and the politics of political violence") розмірковує про зміну мови і словника обговорення проблеми насильства, спричиненої війною.

Він бачить дві можливі реакції дослідників на ситуацію, за якої мова і словник відповідної субдисципліни в контексті воєнного конфлікту вимушено мілітаризуються. По-перше, з якомога більшою акуратністю користуватися поняттями, що існують у міжнародному законодавстві та договорах. Бо вони часто не мають однозначного тлумачення, амбівалентні. Емпірично зорієнтований соціолог опиняється перед непростим завданням - несуперечливо операціоналізувати такі поняття як насильство, війна, геноцид, голод, загроза. Рішення полягає в тому, щоб відшукати визначення, що уможливлює вимірювання. Наприклад, насильство - це заподіяння тілесної шкоди (вбивство, зґвалтування, тортури). Що, втім, не виключає інших змістовних визначень, релевантних цілям конкретного дослідження.

По-друге, відкритою залишається опція, згідно з якою має сенс зовсім відмовитися від використання всіх перерахованих вище понять. На тій простій підставі, що вони свідомо політизовані, як це трапилося з поняттям "геноцид", юридично кодифіковане й асоційоване зі злом (Голокост), ціннісно забарвлені і тому недоречні в науковому дослідженні. Тоді необхідно сконструювати нову концептуальну парасольку для обговорення проблеми насильства. Мається на увазі створення специфічного словника для фіксації різноманітних феноменів насильства. У статті з відповідними посиланнями на публікації обговорюються такі поняття.

У результаті, підбиває підсумок Скот Строс, мілітаризація концептуальних знарядь наших досліджень не повинна змушувати нас відмовлятися від традиційних понять або наполягати на їхньому однозначному визначенні, але спонукає не шкодувати часу й зусиль для прояснення того, що ми маємо на увазі, коли користуємося ними".

Другу статтю в тому ж номері журналу "Росія в Україні: соціальні науки, війна і демократія" написано відомим фахівцем із проблем пострадянського розвитку Мішелем Вівйоркою (Michel Wieviorka, "Russia in Ukraine: The social sciences, war, and democracy"). На його думку, гуманітарні та соціальні науки продуктивні тоді, коли аналізують проблеми на великих часових відрізках, виявляючи й описуючи чинники економічного та політичного розвитку. Але вони погані провісники того, як розвиватимуться події на коротких проміжках часу; сильні, отже, в ретроспекції, але не компетентні в передбаченні. У зв'язку з війною в Україні багатьох цікавить, що відбуватиметься найближчими місяцями, чи реальна загроза застосування ядерної зброї, як довго може чинити опір Україна, чи можлива там зміна влади. Однак це запитування не до науки: ситуація в публічній сфері така, що говорить той, хто не знає (експерти, радники, політики, аналітики), а хто знає (розвідувальні органи, наприклад), той мовчить. У результаті задовільно підготуватися до майбутнього нікому не вдається, а претензії часто адресуються саме науковцям.

Війна, вважає Вівйорка, є органічною для ідентичності Росії, пов'язаної з імперіалістичними устремліннями, що сьогодні набули вигляду "Руського мира" і є аналогічними устремлінням царської Росії і радянського комунізму. Звідси й три Росії - велика, біла і мала - мають становити єдине політичне тіло, а поточна політика є нічим іншим, як реалізацією цієї ідеї за допомогою використання військової сили для примусової інкорпорації Малоросії. Так у лютому 2022 року розпочалася війна двох ідентичностей: закритої, сповненої власної самодостатності російської, та відкритої до загальноєвропейських цінностей і свобод української, які візуально втілюються постатями двох президентів.

Анти-український агресивно націоналістичний історичний наратив, що становить серцевину ідеологічного обґрунтування збройного вторгнення як у промовах президента країни-агресора, так і всієї пропагандистської індустрії РФ, значною мірою адресований двом основним внутрішніми стратам суспільства. Насамперед тим, хто утворив ринковий сегмент економіки (олігархи, середні та дрібні власники), проте не набув автономності, а опинився залежним від влади й контролюючих функцій держави у веденні бізнесу та забезпеченні його прибутковості. І, далі, найманим працівникам, які скучили за державною величчю і не розлучилися з пам'яттю про перемогу в останній світовій війні середини минулого століття. Спеціальна військова операція, як вона іменується в РФ, виявляється запорукою забезпечення і стабільності добробуту першим, і відведення загроз суверенітету держави з боку ворожого Заходу - другим. Таку обіцянку супроводжує насильство щодо "внутрішніх ворогів", нелояльних до влади елементів громадянського суспільства.

У соціології не заведено виставляти соціальні проблеми наслідком психічних розладів. Але автократичні, надцентралізовані політичні режими дають до цього деякі підстави. Роки перебування лідера в умовах конфіденційності, коли безліч важливих таємних рішень ухвалюється у вузькому колі спільників, призводять до формування специфічної, сингулярної особистості. І тоді особливості сприйняття і пояснення нею навколишнього світу стають вирішальним фактором вжитих дій, зокрема й деструктивних. Тому персональна історія президента РФ не може бути виключена з трактування поточних подій, що претендує бути і зрозумілим, і переконливим.

Збройна конфронтація автократії і демократії, якою, по суті, є війна РФ проти України, перебуває в політичному глухому куті. Не видно, щоб одна зі сторін здобула перемогу, або що існують якісь можливості припинити насильство і повернутися від війни до політики мирних засобів. Така ситуація являє собою виклик демократії як режиму верховенства закону і прав особистості в глобальному масштабі. Війна завжди призупиняє домінування демократичних процедур організації суспільного життя, а сьогодні це ще й виклик єдності таких політичних об'єднань, як Європейський союз. Хоча б тим, що вимагає нового узгодження національного демократичного виміру з геополітичним, глобальним виміром.

Борис Кагарлицький, відомий російський опонент глобалістських установок і поглядів у дусі "критичної соціології" дав інтерв'ю двом німецьким колегам "Весь світ стає схожим на Росію. Розмова про деглобалізацію, ініційована війною в Україні" , опубліковане в журналі Berliner Journal für Sozioljgie (Kagarlitsky B., Puder J., Schmalz S. The whole world is becoming more like Russia. A conversation on deglobalization in the wake of the war in Ukraine, 2022, 32: 489-502).

Війна, на думку Кагарлицького, стала наслідком двох російських криз, що підсилюють одна одну: економічної, пов'язаної зі зростаючою економічною залежністю від нафто-газового сектора і технологічним відставанням промисловості. А також кризи управління, спричиненої прогресуючою авторитарністю і централізацією влади, коли ухвалення рішень зосереджувалося в руках і компетенції дедалі вужчого кола осіб. Централізація, фактично, була відповіддю на низьку культуру і якість управління політичними і соціально-економічними процесами, на зниження довіри вищих органів влади до середнього і місцевого апарату управління; дедалі більший масив проблем вимагав одноосібного вирішення без обговорення і належного інформаційного забезпечення. У такій ситуації повністю нівелюється ймовірність розроблення будь-якої стратегії розвитку, планування можливого і здійсненного. І що гіршою стає ситуація, то більше грошей адресується пропагандистському сектору і силовим структурам, відповідальним за збереження ідеологічного, політичного і соціального статус-кво. Або, інакше кажучи, складаються великі страти індивідів, які претендують бути або виглядати правлячою елітою й отримують вигоди з ситуацій, що утворюються. Такі страти становлять стабілізуюче ядро базису влади, яку неможливо змінити процедурою виборів.

Війна в Україні має глобальний вимір, вона посилює ті тенденції в реструктуризації світової економіки та глобальній торгівлі, які намітилися раніше. Європейський союз, приміром, уже розпочав реалізацію амбітного плану скорочення залежності від газу і нафти, і війна лише прискорить цей і подібні процеси, що мають стосунок до охорони довкілля. Для РФ газ і джерело прибутку, і знаряддя тиску. Але західні країни з тією самою метою використовують акції та технології, тож у цьому сенсі світ стає схожим на РФ.

Історія капіталізму являє собою зміну циклів глобалізації та деглобалізації. Зараз відчутна тенденція деглобалізації, супроводжувана зростанням значущості національних держав. На думку Кагарлицького, Європейський союз у його нинішньому вигляді не має майбутнього. Одна тільки перспектива приєднання до нього України вимагає іншого формату, якогось нового установчого конгресу, нового договору для Європи, який зобов'язаний буде включати і РФ. Така опція не є передбаченням, але тим, до чого має сенс прагнути і за що боротися.