Підприємливі люди зустрічалися завжди: у цивілізаціях давнини, у середньовічну епоху, а особливо – в епоху становлення та розвитку капіталізму. А ось сприйняття підприємництва відрізнялося в різні епохи. І, звісно, в ході історії, воно, як культурний та економічний феномен людської цивілізації постійно змінювалося, наповнювалось новим змістом.

Підприємництво – це і вид діяльності, і спосіб життя, і «наука», і «мистецтво», які разом поєднуються у форму економічної адаптивності з метою досягнення економічного самозабезпечення.

У процесі розвитку суспільства, інституалізація підприємницьких форм діяльності (торгівля, посередництво, виробництво, оренда, позики, біржова діяльність, банки, інвестиції та ін.), не тільки розвивала соціально-економічну інфраструктуру, але і формувала певний господарсько-професійний „дух” відповідного соціального агента, традиції господарювання, сферу і спосіб діяльності за різних часів існування різних народів.

Французький словник П. Робера фіксує появу поняття «підприємець» з XIII ст. і каже, що це «той, хто береться за що-небудь» – дію, справу, творчість, операцію, роботу, авантюру, аферу. Це поняття протиставлялося таким соціальним акторам як службовець або чиновник.

Первинний етап осмислення підприємництва був пов’язаний зі становленням та розвитком як самої економіки, так і економічної науки, у якій фігура підприємця асоціювалася з меркантилістичним напрямком економічного осмислення соціального буття (XVI-XVIII ст.). Згідно з ним, матеріальні та фінансові інтересів домінують над усіма іншими (Б.Даванцаті Бостікі, А.Сміт, Т.Ман, Ж.Б.Кольбер, Ф.Кене, Д.Рікардо та ін.). Дещо пізніше розуміння цього феномену стало більш поглибленим, з наданням йому більш соціально значущих функцій та рис (М.Вебер, В.Зомбарт та ін.). Особлива заслуга цих вчених була в тому, що вони дослідили історію розвитку капіталізму в соціокультурному та економічному аспектах. Вони продемонстрували існування «духу підприємництва», «духу капіталізму», під якими розуміли сукупність стійких психічних особливостей, соціокультурних рис, своєрідних етосів, властивих господарському суб’єкту в певному суспільстві на певній стадії його розвитку.

Наступний період наукового аналізу підприємництва пов’язаний із початком динамічних суспільних змін. З середини ХХ ст. його особливістю став розгляд підприємництва з боку різних наукових напрямків, дисциплін, теорій: менеджменту, маркетингу, соціально-психологічних, поведінкових теорій. Що фіксує багатоаспектність проявів і функцій підприємництва у масовому поширенні його практик в сучасному суспільстві.

Історичні віхи підприємництва

Зародки підприємництва з’явилися приблизно з появою цілеспрямованого ведення господарювання, коли, завдяки особливому складу розуму, кмітливості, сміливості, оперативності з’являлися нові типажі господарювання, що почали займати особливе становище і виконували специфічні функції при обміні надлишкових продуктів праці.

Опускаючи широку низку роз’яснень зі сфери економічної антропології, загалом варто акцентуватися на появі та експансії нееквівалентного обміну та присвоєнні додаткового продукту в процесі взаємодії між людьми. Це і нееквівалентне використання праці найманих робітників, а згодом і рабів, різниця в цінах на різних товарних ринках, експлуатації лихварями позичальників-боржників та чимало іншого. З часом почали з’являтися ринки, як соціальні простори економічної активності господарників та різних «посередників» на засадах економічної вигоди та конкуренції. І вже, приблизно з 4-5 тис. до н.е. така система набрала чіткіших обрисів, за якою утверджувалася відповідна соціально-економічна структура: купці, лихварі, виробники, рабовласники та ін., в яких дедалі чіткіше формувалися соціально-професійні ознаки та функції. Нееквівалентне використання найманої (рабської) праці стало фактором переходу до рабовласницького ладу та його розвитку, за яким експлуатація стала домінуючим напрямком і в розвитку господарських практик того часу, і його суспільного розвитку. Рабовласництво стало свого роду «капіталізмом» в античності.

Історія оповідає, що прототип поняття «підприємець» з'явилося у Стародавньому Римі, на межі ІІІ – ІІ ст. до н.е. В римському праві воно означало заняття, справу, комерцію, і мало більшою мірою професійно-правовий зміст. За ним, ремісників, торгівельників, управлінців можна було розглядати як підприємців. Однак, як відають історики, поява даного поняття пов'язана й із запровадженням практики використання рабів в якості управлінців та підприємців в Стародавньому Римі, за якою із рабів рабовласники робили рабів-землевласників, судновласників, торговців, управлінців, лихварів, що було підкріплене системою римського права. В сучасному розумінні, це щось на зразок виконавчого директора фірми, якому одночасно притаманні ознаки та функції і підприємця, і управлінця-найманця. Одним із типажів підприємця-піонера того часу можна назвати Римського полководця, співправителя Риму – Красса (І ст.до н.е.), котрий застосовував ризиковані, однак розмірковані військові операції, політично-владну ситуацію, власні життєві стратегії задля накопичення багатства, розвиваючи прибуткові форми господарювання.

Активно розвивалася і лихварська форма підприємницьких практик (на зразок сучасного кредитування та банківської справи). Відомо, що окремі види пробанківських операцій виконувалися ще у Давньому Єгипті, Фінікії, Вавілонії, Карфагені, Давній Греції та Римі. Історія донесла до нас імена банківських піонерів: вавілонянина Танніра Небоагіддіна, помпейського Цицелія. Ці епізоди є свідченням типовості прояву різних витоків та підприємництих форм того часу.

В середні віки поняття «підприємець» уживалося в декількох сенсах. До них відносили осіб, що займалися зовнішньою торгівлею. Недаремно історики стверджують, що історично першим видом підприємництва є торгівля (аж до кін. XVIII ст. промислове виробництво в Західній Європі залишалося придатком торгівлі). Вже у той час купці, торговці, ремісники, місіонери були першими підприємцями. Одним із класичних типів підприємця того періоду можна назвати великого мандрівника-комерсанта Марко Поло (XIII ст.). На таких як він припадали випробування, пов’язані із здійсненням всього підприємництва, заради якого відправлялися в далекі подорожі, що було характерним в епоху географічних відкриттів (ХVII ст.).

З XIV-XV ст. термін «антрепренер» (суголосний «підприємцю») також вживався стосовно організаторів парадів, видовищ, керівників великих виробничих та будівельних проєктів.

Окремо розвивалося і банківське підприємництво. Першочергово, такі утворення виконували функції для зберігання коштів та позик. Однак, первинні «банкіри» прийшли до думки «пускати в оборот» частину зібраних коштів. З плином часу, банки починали самі платити вкладникам відсоток як певну винагороду за передачу їм у тимчасове використання своїх капіталів. Можна констатувати, що із використання, гроші перейшли в дієву форму застосування. Пізніше, це трансформується в найпоширенішу практику – у вкладні депозити. А далі (з XVIII ст. в Англії) з’явилося прибуткове явище емісії банкнот, що увійшло надалі у світову практику. Одним із перших відомих прикладів фінансово-спекулятивних операцій є «тюльпаноманія» у Голландії в ХVІІ ст. Цей феномен був пов’язаний із нездоровим прагненням до придбання тюльпанів. Ціна «міфічної» цибулин через спекулятивні оборудки постійно зростала (в певний момент продавалися та перепродавалися вже не цибулини, а розписки на їх поставку), досягаючи вартості великих маєтків. Це також підштовхнуло до появи та розвитку біржових спекуляцій цінними паперами, безготівкового обігу. Підприємливість у цій сфері базувалася вже на таких елементах, як аферизм, прихованість, спекулятивність, хитрість.

На межі XVIІ-XVIII ст. почалася «комерціоналізація» науково-технічного процесу, завдяки чому останній був повністю поставлений на службу виробничих та інших форм підприємництва. Поява коопераційного виробництва, мануфактур, фабрик, використання машин та нових технологій зобов’язані багатьом підприємцям-винахідникам.

З іншого боку, навіювана католицизмом відсутність особистої свободи (у той час) протягом тисячоліття, коли людина мала дуже обмежені можливості для покращення свого соціального статусу, породило протестну відкритість до нових форм соціального життя. Протестантська етика, нарівні з іншими факторами генерувала раціональний «дух капіталізму». Із прагнення до наживи і підприємницького духу, з міщанства формувалася складна психіка нового стану – буржуазії, яка становила основу підприємницького прошарку. Одним із засадничим життєвої філософії тієї епохи став принцип, згідно з яким «не багатство робить щасливим, а його мудре застосування».

Отже, феномен підприємництва супроводжував всю історію цивілізації. Але тільки з появою буржуазного укладу він постав в якості професійної діяльності, способу життя та шляху до визнання.