В українських медіа не бракує публікацій з оцінкою змін на ринку праці, які відбулися і продовжують відбуватися під час війни. Зокрема в травні цього року УНІАН опублікувала розгорнутий матеріал, в якому на основі коментарів експертів, даних численних опитувань, аналізу статистичних даних розбираються тренди ринку праці на теперішні час. Загальна характеристика сучасного стану ринку праці характеризується низкою суперечливих тенденцій. З одного боку, триває повільне економічне зростання, про що свідчить зокрема зростання завантаження виробничих потужностей, з іншого, цей процес обмежується через посилення обстрілів та подальші втрати виробничих потужностей, інфраструктури та житла. Окрему важливу роль відіграють в цьому негативні міграційні тенденції. За даними інфляційного звіту НБУ у першому півріччі 2025 року кількість мігрантів зросла, хоча і меншими темпами, ніж торік (на близько 60 тис. порівняно з більш ніж 200 тис. у першому півріччі 2024 року, без урахування рф).
У дослідженні ринку праці, яке провела Європейська Бізнес Асоціація наприкінці 2024 року, основними проблемами на ринку праці України були вказані, по-перше, дефіцит робочої сили; по-друге, вищий рівень очікувань заробітної плати кандидатів, ніж пропозиції бізнесу; по-трете, мобілізація; по-четверте, відтік персоналу за кордон (про дослідження див. Примітку 1). Таку ж картину зафіксувало й онлайн-опитування роботодавців, яке провело Міністерство економіки України в лютому–березні 2024 року (про дослідження див. Примітку 2). Це опитування показало, що серед численних проблем, з якими стикається натепер бізнес, 58% опитаних визначили основною пошук кваліфікованих працівників. Ключовими причинами дефіциту кваліфікованих робітників роботодавці вважають мобілізацію (67%), еміграцію за кордон (54%) та внутрішню міграцію (21%). Водночас третина опитаних роботодавців (36%) головною причиною дефіциту кадрів вказала на неконкурентну заробітну плату. Адже регулярний стабільний дохід є основним фактором мотивації працівників у пошуках якісних робочих місць на ринку праці. Це підтверджує і опитування Державної служби зайнятості України та Helvetas Swiss Intercooperation, згідно з яким більшість зареєстрованих безробітних (55,6%) віддають перевагу повному робочому дню, що свідчить про бажання отримувати стабільний дохід (про дослідження див. Примітку 3).
Проблема нестачі кадрів парадоксально збігається з таким соціально-економічним явищем, як безробіття. Статус безробітного означає, що людина перебуває в пошуках роботи та готова розпочати працювати, але з різних причин не може реалізувати своє право на працю та втрачає основні засоби для існування. При цьому на ринку праці спостерігається суперечлива ситуація: понад половина пропонованих вакансій розраховані на некваліфікованих робітників, тоді як більшість зареєстрованих безробітних мають вищу освіту і хотіли б працевлаштуватися за своєю кваліфікацією.
Станом на липень 2025 року показник офіційно зареєстрованих безробітних фіксувався на рівні 95,1 тис. українців. Однак показник реального або фактичного безробіття, який розраховується за методологією Міжнародної організації праці (МОП) шляхом опитування домогосподарств, ще до війни приблизно в п’ять разів перевищував показник тих, хто офіційно був на обліку в центрах зайнятості та отримував виплати з безробіття. Слід мати на увазі, що офіційна статистика щодо чисельності безробітних не дає можливості відтворити реальну ситуацію в країні. На сьогодні неможливо точно визначити ані загальну кількість населення України, оскільки немає даних про громадян, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, ані реальну кількість безробітних через міграційні процеси. Крім того, офіційна статистика не враховує, зокрема, тих, хто не реєструється, уникаючи мобілізації. Тому, за свідченням голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Д. Гетманцева, попри скорочення кількості зареєстрованих безробітних, фактичний показник безробіття становить 14–18% (як відсоток до економічно активного населення), а кількість безробітних сягає 1,8–2,2 млн осіб.
На ситуацію на ринку праці значною мірою впливають суб’єктивні чинники, зокрема загальні очікування населення щодо змін економічної ситуації. За даними моніторингового дослідження Інституту соціології НАН України 2024 року (про дослідження див. Примітку 4) більше третини респондентів (34%) були оптимістично налаштовані щодо зміни економічної ситуації на краще протягом кількох років після закінченні війни. Цікаво, що в оцінці перспектив свого власного життя в цілому, оптимістів, які сподіваються на покращання життя, стільки ж (34,2%). Однак порівняння груп тих, хто вважає, що економічна ситуація буде погіршуватися (27,8%), з тими, хто очікує погіршення власного життя (11,5%), свідчить, що ми маємо справу не просто з загальним оптимістичним чи песимістичним поглядом на майбутнє, а саме з різними оцінками ситуацій різного типу.
Але впливають на програмування майбутнього не лише позитивні емоції та очікування. Важливе місце в свідомості населення посідають і негативні очікування, які втілюються у страхах. Ступені переживання тих чи інших страхів, зокрема можливого безробіття – чинник, якій надзвичайно впливає на якість життя людей. Безробіття переживається населенням у 2024 р. не так гостро, як у 2021 р. (39,6% та 61,5% відповідно), але все ж більше третини населення України перебуває в напрузі через страх втратити роботу. Моніторинг виявив, що реально протягом року до моменту проведення опитування, 13,4% респондентів втратили роботу. Половина з тих, хто опинився в такій ситуації (50,1%), повідомили про плани знайти або змінити роботу чи сферу діяльності. Чверть респондентів з цієї групи (24,9%) не планують нічого змінювати, і ще стільки ж (25,1%) ще не визначилися, хоча зрозуміло, що якась частка з них буде шукати роботу.
Попри дефіцит на ринку праці понад третина респондентів (34,7%) заявила, що їм не вистачає роботи, що підходить. При цьому населення оцінює перспективи пошуку роботи не надто оптимістично. Зокрема 58,6% опитаних вважають, що в їх населеному пункті важко знайти роботу у відповідності з їхньою кваліфікацією та з достатнім заробітком. Причому проблема скоріше полягає саме у недостатній пропозиції будь-яких вакансій. Якщо розглядати проблему з точки зору відповідності роботи кваліфікації, бачимо, що 43,2% респондентів констатують, що важко знайти роботу, яка відповідає кваліфікації, навіть без достатнього заробітку. Якщо розглядати процес пошуку роботи під кутом достатності заробітку, бачимо, що 44,1% опитаних вважає, що важко знайти роботу з достатнім заробітком але не за кваліфікацією. Більше того, попри те, що роботодавці наголошують на тому, що їх стримує брак робочої сили, 34,5% вважають, що в їх населеному пункті важко знайти будь-яку роботу.
Найбільш суттєво ця диспропорція між запитом на робочу силу і неможливістю знайти роботу пов’язана як раз з місцем проживання респондентів. Серед тих, хто проживає в обласному центрі, вважають, що важко знайти роботу, яка відповідає кваліфікації і достатньо оплачується, 43,6%, а в селищі міського типу або в селі таких відповідно біля 70%. Навіть якщо йдеться про будь-яку роботу на селі вважають, що її знайти важко, 46,9% опитаних, а в обласному центрі таких лише 21,6%. Однак по вибірці загалом в обласних центрах проживало 41,6% опитаних, в інших містах області 24,8%, а в селищах міського типу та селах – 33,6%. Тобто проблема пошуку роботи з точки зору населення, яка водночас є проблемою браку працівників для роботодавців, очевидно потребує уваги до питань внутрішньої трудової міграції.
Як і слід було очікувати, найгірше оцінюють ситуацію з пошуком роботи ті, хто її не мають. Найскладніше представникам цієї групи знайти роботу, яка б відповідала кваліфікації і достатньо оплачувалась. Вважають, що це важко зробити в населеному пункті, де вони проживають, 76% безробітних. Водночас серед безробітних вважають, що важко знайти будь-яку роботу 44,4%, що значно вище ніж за вибіркою в цілому – 34,5%.
Наскільки ж українці готові приймати виклики часу та змінюватися щоб знайти своє місце на ринку праці, мати оплачувану роботу та отримувати за неї релевантну винагороду, задовольняючи свої потреби та вдосконалюючи свої професійні та індивідуальні якості? На запитання «Чи плануєте Ви змінити/знайти роботу чи змінити сферу діяльності після війни?» ствердну відповідь дали понад чверть учасників опитування (27,8%), ще чверть респондентів не визначились, й майже половина опитаних (47%) не планують ніяких змін.
Якщо порівняти ці дані з тими, які отримані в деяких інших дослідженнях, ситуація виглядає досить суперечливою. Наприклад, за даними дослідження компанії Gradus Research, проведеного у 2024 році, більшість українців (понад 64% опитаних) готові опанувати нову спеціальність, щоб залишатися конкурентоспроможними на ринку праці, та вважають зміну професії дієвим способом покращити якість життя. Як бачимо, розходження досить велике. На перший погляд здається, що це пов’язано з різним дизайном досліджень, оскільки опитування Gradus Research охоплюють лише міста з населенням 50 тис.+ та респондентів віком від 18 до 65 років. Однак виявляється, що робити таке припущення немає підстав, за даними моніторингу Інституту соціології відповіді населення міст на питання щодо подальших планів зміни роботи чи зміни сфери діяльності після війни практично не відрізняються від тих, які отримані за вибіркою загалом.
Водночас якщо розглянути ці результати з точки зору того, що вони репрезентують різні види очікувань, різниця стає більш зрозумілою. В опитуванні Gradus Research респондентів питали чи розглядають вони можливість отримати нову професію для розвитку або подальшого працевлаштування. Ствердну відповідь дали 62% опитаних. Однак в даному випадку ми можемо розглядати цю відповідь лише як репрезентацію доволі абстрактних образів можливого майбутнього, оскільки немає інформації про те наскільки предметно розглядає респондент таку ситуацію.
Водночас в цьому ж дослідження ставилося питання щодо бажання респондентів змінити чільне місце роботи протягом року. Таке бажання висловило 33,4% опитаних. Серед них 82% мали намір шукати нову роботу. Тобто загалом конкретний план щодо зміни роботи мали 28,2% респондентів, що аналогічно результатам, отриманим в моніторингу, де про такі плани повідомило 27,8% опитаних.
Варто водночас розуміти, що налаштованість на зміни пов’язана в умовах війни насамперед не з загальними міркуваннями щодо самореалізації та саморозвитку, а з реальною задоволеністю респондентів своєю роботою. Серед тих, хто скоріше або цілком задоволений своєю роботою, а таких за даними нашого дослідження 60,7%, не планують ніяких змін роботи або отримання нової спеціальності 63,3% опитаних, а серед тих, хто скоріше або зовсім незадоволені своєю теперішньою роботою, таких лише 16,2%. Натомість в цій групі (тобто серед цих 16,2%) змінити спеціальність планують 23,9%, а шукати нову роботу за нинішньою спеціальність – 18,1%.
Загалом, врахування налаштованості різних груп населення щодо поведінки на ринку праці має допомогти роботодавцям корегувати взаємодії з працівниками за багатьма напрямами, щоб компенсувати брак кваліфікованих працівників і мати можливість розвитку виробництва.
Примітки:
1) У дослідженні взяли участь 216 фахівців зі сфери управління персоналом. 50% учасників представляли міжнародний бізнес, 50% – український. 51% компаній представляли великий бізнес, 36% – середній бізнес, 13% – малий бізнес. Дослідження було проведено у жовтні–листопаді 2024 року та охоплювало період з травня по жовтень 2024 року.
2) В опитуванні (лютий–березень 2024 року) взяли участь 88% підприємств, у яких кількість працівників не перевищує 200, тобто вибірка відображає скоріше зріз думок переважно малого та середнього бізнесу. В опитуванні взяли участь 3175 респондентів з усіх регіонів України.
3) Опитування зареєстрованих безробітних здійснено за ініціативою Державної служби зайнятості за підтримки Helvetas Swiss Intercooperations. В опитуванні взяли учать 68838 безробітних, що орієнтовно складає 70% від їх наявної кількості. Опитування проведено з 20 листопада до 20 грудня 2024 року.
4) Опитування проводилося в червні–липні 2024 року. Збір даних виконала дослідницька агенція «Соціологічна група «Рейтинг» на запит проєкту «Трансформація комунікацій» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Розмір вибірки склав 4101 респондент.