Повномасштабна російсько-українська війна перевела звичне соціальне життя в режим надзвичайності та екстраординарності. Після початку повномасштабного вторгнення змін зазнали усі сфери суспільства, в тому числі і культура. Як відомо, культура виконує важливу функцію підтримки стійкості громадян в надзвичайних обставинах та допомагає відновлювати ресурс життєдіяльності. Саме це стало фокусом уваги у нашому дослідженні театрального мистецтва в умовах війни, в рамках якого були проведені напівструктуровані глибинні інтерв’ю з представниками спільноти театральної студії «Диваки», де акторами є діти та підлітки (див.примітку).
У дослідженні було зафіксовано декілька тенденцій, які стосувались трансформацій театрального мистецтво в умовах надзвичайності. Як зазначають режисери, коли мова йде загалом про нинішнє театральне мистецтво, в різних театрах з’явились постановки, створені на реальних історіях військових та цивільних. Режисери ставлять вистави про події війни, учасниками яких вони були особисто. Тобто театр показує сучасну історію, яка твориться зараз і в якій живуть українці. Як зазначає викладачка театральної студії, яка має досвід виступів у постановках про нинішню війну, дуже незвично грати на сцені ті події, в яких зараз доводиться жити: «Це трошечки дивні спочатку відчуття, тому що коли ти граєш Шекспіра - ну це вже воно там колись було, або якусь історичну драму, це колись було. А тут, по суті, ти в цьому живеш, і ти це ще і граєш. І це вже трошечки… ти не завжди знаєш, як це все подати спочатку. Тому що це все рівно, це психологічно теж важко».
Вистави про війну виконують роль терапії для акторів та глядачів. Наприклад, викладачі театральної студії розказують про документальні вистави Бучанського театру, який показує події, які відбувались в Бучі на початку повномасштабного вторгнення: «…зараз на театральні фестивалі везуть такі сильні документальні речі, коли театр один в Бучі, дитячий театр, переживши все, що вони пережили, зробив виставу як арттерапію. Тобто діти розказують у виставі, що вони відчували. Це страшно, але це лікує». Такі вистави є способом осмислення травми, дають можливість відчути підтримку спільноти та донести, що це досвід багатьох людей. Пережитий біль перетворюється у проговорений досвід, а глядачі бачать спільну історію на сцені.
Також вистави, де піднімається тематика війни, є формою документування нинішніх подій. У таких постановках зафіксований пережитий досвід військових і цивільних, що в більш широкій перспективі є формою збереження національної пам’яті та вшанування пам’яті про героїв.
Один із сюжетів в дослідженні стосувався теми військової тематики у репертуарі дитячої театральної студії. Оскільки в опитуванні брали участь батьки та викладачі театральної групи, де займаються діти молодшого шкільного віку, то респонденти дотримувались думки, що діти, які і так живуть в умовах надзвичайності, кожного дня зіштовхуються з реаліями війни. Тому на думку інформантів, краще уникати заглиблення в тему війни у виставах дитячого театру, щоб запобігти ретравматизації: «Ми не можемо і не маємо права, ні оминати цю тему, ні замовчувати… Єдине, що потрібно із розумом підбирати репертуар і ступінь відображення та заглиблення даної тематики у виставах певного вікового цензу».
На думку респондентів краще, щоб заняття в театральній студії відволікали дітей від війни, давали можливість переключитись, заряджали позитивними емоціями. Педагоги театральної студії вважають, що театр повинен стати для дітей острівцем «нормального» життя, щоб дитинство запам’яталось веселими історіями та цікавими пригодами. І педагоги прагнуть зберігати таку атмосферу на заняттях, ніби граючи у гру, що все нормально і навкруги панує звичне життя: «…знаєте, я спеціально занурюю дітей в казку. Бо ми хотіли спочатку ставити щось на тему війни. А потім поговорили з викладачами і сказали: а давайте поки що не будемо говорити про війну. Бо з кожного телеграм-каналу іде про війну, з кожного телевізора іде про війну. Діти тут будуть потрапляти в іншу реальність. Нехай тут буде казка. Нехай тут вирує безпроблемне дитяче щасливе життя, де яскраві костюми, де веселі постановки. Ми граємо в гру, в яку ми починаємо вірити. От все нормально».
Респондентами вказувалось, що тематику війни краще піднімати у виставах для дітей старшого шкільного віку, які зможуть краще зрозуміти і розкрити теми, пов’язані з реаліями воєнних часів. Також важливо правильно сформувати фокус уваги у сюжетах – не на горі та жахіттях війни, а на темах дружби, взаємодопомоги, підтримки і поваги захисників.
Однією з функцій театру є експресивне звільнення емоцій, переосмислення власного прожитого досвіду. Коли глядачі приходять на вистави, де на сцені грають діти, це переносить їх у світлий світ дитинства, де добро завжди перемагає зло і де немає війни. І це викликає сльози як емоційне розвантаження під час переглядів вистав, адже глядач відчуває драматизм воєнного часу і бачить життєстверджуючу силу мистецтва: «Як сказав Аристотель, катарсис – це наше звільнення, наше внутрішнє вивільнення тієї енергії, яка в нас. Є і переосмислення, знаєте, такий духовний скачок, духовний крок внутрішній, в собі. Це дуже великий показник, щоб діти зробили щось таке, щоб дорослі заплакали. Це не від замилування, а від того, що діти нас занурюють в якийсь чистий світ життя, світ дитинства».
Ще одна тенденція, яка була виявлена у дослідженні, стосувалась того, що сюжети постановок, які не стосуються тематики війни, починають сприйматись глядачами та акторами крізь призму війни. Люди, які приходять на вистави, мають досвід життя в умовах війни, що стає неначе фільтром, через який пропускається сюжет вистави. Події, які відбуваються на сцені, інтерпретуються через особистий пережитий досвід: «Ми все рівно на всі вистави дивимося через призму війни. Все рівно, як би ми цього не хотіли. І десь ми знаходимо якісь підтексти…». Наприклад, викладачка театру розповідає, як боротьба героїв у казці «Котигорошко» сприймається дітьми крізь призму війни як боротьба між добром і злом. Тобто глядач, який приходить в театр в воєнний час, шукає відповіді у сюжетах вистав на якісь свої внутрішні питання, переосмислює теми боротьби добра і зла, надії і розпачу, втрат і здобутків.
В умовах надзвичайних безпекових викликів театр для глядачів крім розважальної функції стає формою психотерапії, допомагає відволікатись від подій війни. Часто після нічних обстрілів театральні зали ущент заповнені глядачами, оскільки мистецтво допомагає відновлювати сили, відволікатись від важких обставин, а також неначе переносить в інший вимір : «…іноді люди приходять і це театр для них психолог. Ну, тобто, вони знаходять якусь відповідь для чогось»; «це квиток не просто на виставу, а це квиток в інший світ, де ти переносишся, можна сказати, в інший вимір. І ти вже поза війною, ти живеш іншим життям ту годинку, півтори, скільки відбувається той концерт. Тому це дуже позитивно впливає на психіку кожної людини і вносить позитив в її життя».
Мистецтво стає потужним ресурсом життєстійкості для учасників театральної спільноти, який допомагає триматись в складних умовах. Для викладачів та учнів театральної студії заняття створюють відчуття рутини, стабільності, повертають відчуття «нормальності» життя в умовах щоденних безпекових загроз та тотальної невизначеності. Крім того, заняття в театральній студії сприймаються педагогами як важлива місія в умовах надзвичайності. Театральне мистецтво допомагає акторам відновлювати власний ресурс через допомогу іншим. Для батьків, які приходять на вистави театральної студії, мистецтво також стає ресурсом відновлення власних сил, оскільки воно дає можливість відволіктись від щоденних турбот і перенестись у світ прекрасного.
Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року багато українських акторів та режисерів долучились до волонтерства, до територіальної оборони або ж до лав ЗСУ. Актори намагаються підтримувати людей мистецтвом, збирати кошти на допомогу армії. Деякі актори трагічно гинуть, захищаючи Батьківщину: «В мене загинув учень, який в мене навчався на театральному. Який пішов…він просто актор, актор. Він не мав ніякої спеціальності військової…Почалася війна і він просто сказав, що він іде на фронт<…> Я йому казала: закінчиться війна, я тебе візьму до себе, будеш викладати. І далі поїхав на фронт, і знаєте…коли пряме попадання танкового снаряду…він просто закрив собою побратима. Вони вдвох загинули…».
Таким чином, українське театральне мистецтво зазнало трансформацій з початку повномасштабного вторгнення. З’являються театральні вистави про нинішні воєнні часи; актори грають у постановках про події війни, учасниками яких вони були особисто. Вистави про війну виконують роль терапії та документування воєнних подій, а глядачі бачать спільну історію, що об’єднує їх, підтримує і дає надію на краще. Театр відкриває експресивне звільнення емоцій і показує важливість прожитого досвіду в контексті спільного шляху цілої нації.
Примітка. Театральна студія «Диваки» працює в м. Києві, на базі гімназії №283 Деснянського району та спеціалізується на навчанні дітей акторській майстерності та постановці вистав. Студія була заснована у 2011 році, на даний момент загальна кількість дітей, які займаються в ній, складає 170 осіб. Акторами є діти віком від 6 до 16 років; викладачі театральної студії – режисери та актори різних театрів м. Києва. Напівструктуровані глибинні інтерв’ю були проведені з жінками – мамами дітей, які займаються в театральній студії «Диваки», а також з двома режисерами, які працюють з дітьми; загалом було проведено 13 інтерв’ю, в яких респондентки ділилась своїми думками, переживаннями та спостереженнями про театральне мистецтво в умовах воєнного стану. Всі респонденти на момент проведення інтерв’ю проживали в місті Києві; це жінки віком від 32 до 45 років, мами дітей однієї з молодших театральних груп (діти віком від 9 до 12). Збирання емпіричного матеріалу відбувалось з квітня 2025 року по травень 2026 року.