i-soc@i-soc.org.ua +380 (44) 255-71-07

5 листопада с.н.с. відділу соціальних структур, д.с.н. Олена Стрельник взяла участь у 8-му Жіночому Конгресі з виступом на панельній дискусії «Соціальні зміни: очікування VS реальність». Її виступ стосувався демографічних та соціальних викликів розвитку українського суспільства через призму гендерних питань. Ось основні тези виступу.

  1. Демографічна стратегія та підвищення народжуваності: немає чарівної пігулки. Стратегію демографічного розвитку, нещодавно затверджену урядом, критикують як неконкретну, але немає жодної країни світу, де є досвід значного збільшення народжуваності. В контексті демографічних викликів будуть активізуватися популістичні ініціативи щодо простого вирішення складних проблем, на кшталт запровадження податку на бездітність чи заборони абортів.
  2. У демографії та соціології визнано, що єдиним конструктивним інструментом певного впливу на народжуваність є не стимулювання народжуваності як такої, а створення умов для сімей із дітьми. З позицій феміністичної дослідниці додам, що йдеться також про зниження впливу народження дитини на жінку та можливості її публічної самореалізації та економічної активності, адже саме сімейні обов’язки жінок в усьому світі є ключовим чинником гендерної нерівності. Статистика європейських країн свідчить, що гендерний розрив в оплаті праці насправді виникає саме переважно за рахунок жінок-матерів. Відтак, сімейна політика, яка серед іншого покликана сприяти балансу професійного та сімейного життя, є також політикою гендерної рівності.
  3. Дискурс «демографічної катастрофи», «діти – це наше майбутнє», «нам потрібно більше жінок на ринку праці», «нам потрібно повертати жінок з дітьми з закордону» може стати хорошим обгрунтуванням та точкою входу для адвокації змін у політиці підтримки сім’ї, інфраструктури догляду та приводом поміркувати про те, як далеко ми знаходимося від «суспільства турботи». Це суспільство, де турбота визнається суспільною цінністю, а піклування про дітей та дорослих визначається як колективна, суспільна відповідальність, а не як виключно приватна проблема сімей. Це суспільство, де обов’язки піклування про дітей та дорослих розподіляються між різними суспільними ланками: сім’єю, державою, сектором громадських організацій, ринком праці (наприклад, через різні інструменти підтримки працівниць та працівників із сімейними обов’язками).
  4. Чим менше ресурсів у держави вирішувати соціальні питання, тим більше навантаження падає на жінок. Йдеться, зокрема, про доглядову працю, як неоплачувану, так і оплачувану. Для багатьох жінок навантаження через війну зросло: для матерів дітей дошкільного віку, адже дитсадки не працюють або працюють онлайн (та це буде мати згубні наслідки для економічної активності жінок та для гендерного розриву в оплаті праці); для дружин та матерів поранених військових, які забезпечують переважний догляд за ними, тому що лікарні не та програми реабілітації не справляються; для жінок у вимушено переміщених родинах, як всередині країни, так і за кордоном.
  5. Стійкість суспільства під час війни забезпечується на тільки військовими на лінії фронту, не тільки бізнесом чи організаціями. Стійкість суспільства під час війни та практично весь спектр соціальних та гуманітарних питань вирішується переважно жінками, які працюють у соціальній, освітній та медичній сферах. Їх внесок яких у цю стійкість є неоціненним та невидимим. Медсестри, сімейні лікарки, соцпрацівниці, виховательки дитсадків працюють часто з великим навантаженням (особливо в контексті війни) та за мінімальну зарплату, вони мають мало ресурсів для опору та захисту своїх прав, а їх інтереси слабко артикульовані у повістці фемінізму та загалом у суспільному обговоренні.
  6. Є ризик, що під час війни та після її завершення соціальні питання будуть не на часі, держава вже задекларувала повоєнний розвиток як заснований на ринкових принципах, що буде згубно для багатьох жінок, які більше залежать від держави та її підтримки. Жіночий рух не має можливостей змінити матеріальну реальність, але будь якому вирішенню проблеми передує її означення та озвучення. І це в наших силах – виступати від імені жінок України та озвучувати те, яке суспільство ми хотіли би побудувати.
Photo 1 Photo 2

Повний запис виступу див. тут: