Подкаст «(На)памʼять», який є спільним проєктом Українського інституту національної памʼяті та Медіацентру Україна, оприлюднив інтерв’ю з директором Інституту соціології НАН України, д.ф.н., членом-кореспондентом НАН України проф. Євгенієм Головахою. Представляючи гостя, ведучі підкреслили, що він є членом європейської та американської асоціацій, повʼязаних із соціологічними і психологічними дослідженнями, а його наукові праці публікуються в США та європейських країнах.
Звертаючись до питань історичної пам’яті, ведучі попросили для початку згадати, якими були українці на зорі Незалежності, як вони усвідомлювали свою ідентичність. Відповідаючи, гість наголосив, що згадує ті часи з трьох позицій – як дослідник, як людина, що свідомо жила в ті часи і на власні очі спостерігала перебіг подій і як активний учасник не тільки наукового, а й громадсько-політичного життя, коли народжувалася Україна як незалежна держава.
Настрої суспільства були настільки оптимістичні під час проголошення незалежності України в 1991 році, що їх можна назвати «нереалістичний оптимізм»: «Люди вірили, що сам факт незалежності – це вже передумова для соціального благополуччя». Водночас уже тоді проявилися відмінності між умонастроями південно-східної та західно-центральної частин України. Водночас опитування показували, що, незважаючи на економічні і соціальні випробування 1990-х років, незалежність залишалася для українців цінністю, хоча тут були регіональні відмінності.
З ідентичністю було складніше, уточнив соціолог. Перше моніторингове опитування нашого інституту у квітні 1991 року показало, що 42% вважали себе громадянами України, третина мала локальну ідентичність (мешканець свого міста, села, краю) і 13% вважали себе громадянами СРСР. Помаранчевий Майдан дав поштовх для усвідомлення себе громадянами України. Після Революції гідності вже 63% мали домінантну національно-громадянську ідентичність. А ось у грудні 2022 року уже 82% вважали себе насамперед громадянами України. Тож національно-громадянська ідентичність стала домінантною в усіх регіонах і в усіх соціальних групах – це найважливіше. Коливання в якихось відсотках в залежності від перебігу подій в країні ще можуть бути, але принципових змін уже не буде», – заявив вчений. Він повідомив, що аналогічну динаміку зафіксували також і опитування Міжнародного інституту соціології, що підтверджує надійність цих висновків.
Перед війною, у 2021 році, дві третини населення мали скоріше негативні очікування щодо перспектив України. Війна 2022 року дивовижно і різко змінила умонастрої. Ставлення українців до держави як незалежної тепер є стійко позитивне, а ось ставлення до держави як апарату управління є більш критичним, що зрозуміло.
Моя гіпотеза така, сказав професор: Успіхи на фронтах 2022 р. збільшили оптимізм українців, невдача в контрнаступі, щодо якого були завищені очікування, подіяла як холодний душ. Громадська думка є рухливою, навіть примхливою, і реагує часто емоційно та ситуативно. Тож українцям з осені 2023 року стало більш зрозуміло, що війна є і буде дуже тяжкою для всіх нас і країни в цілому. Імперський проект Росії не хоче вмирати, тому і не припиняє спроб підкорити Україну, без якої ця імперія є неповноцінною. Проте українці вважають – і таких понад 90% - що треба терпіти всі негаразди війни, але не погоджуватися на втрати території. Дві третини готові терпіти скільки завгодно.
У нас була історично непроста ситуація щодо консолідації нації – і в соціальному і в регіональному аспектах. Ще у 2013 році багато українців були за інтеграцію взаємодії з Росією і Білоруссю. Але уже після 2014 році українці перестають бути амбівалентними і стали схилятися у бік євроінтеграції України, а з початком війни 2022 року нація остаточно почала формуватися як політична і набагато більш інтегрована. Зараз переважна більшість українців виступає за вступ України до НАТО, а саме цей пункт довгі роки роз’єднував різні покоління і регіони України. Це ж стосується і європейських цінностей.
Європейські цінності – це толерантність, індивідуальна автономія, такий собі антипатерналізм, коли людина покладається, передусім, на себе, самореалізація, права людини, законослухняність. Українці поступово їх засвоюють і ми більш всього ментально близькі до мешканців Східної та Центральної Європи.
В Україні все більше стає тих, хто стає членами громадських організацій, зокрема через волонтерство, допомогу тим, хто не може сам впоратися.
Цікавою є проблема ставлення українців до авторитаризму. Традиційно від 48% до 58% опитаних вважали, що декілька сильних керівників здатні зробити більше, ніж демократичні процедури. Але у нас є історичні традиції військової, козацької демократії і сприйняття одноосібної влади як чужої, не близької нам ментально. Несприйняттям авторитаризму ми відрізняємось від тієї ж Росії. Україні авторитаризм не загрожує – це я стверджував ще на початках Незалежності і повторюю тепер – наголосив Є. Головаха.
Дослідження нашого ІС НАН України є не тільки внеском у розвиток академічної соціології, а і науковим аналізом становлення громадянської і національної свідомості та національної пам’яті українців періоду Незалежності.