Для розуміння перспектив післявоєнної політичної структури українського суспільства важливим є з’ясування того, як війна та завдані нею травми можуть впливати на політичну свідомість та подальшу демократизацію країни. Адже війна зумовила потребу населення мати сильну та рішучу владу, що часто схиляє людей до переваг авторитаризму. Авторитарна свідомість відтворює схильність цінувати конформізм, слухняність і авторитет влади, готовність підтримувати «сильних» лідерів навіть якщо це означає пожертвувати деякими особистими свободами чи правами, відкидати альтернативні точки зору всупереч критичному мисленню та відкритості.
З початком ведення визвольної війни українці зіштовхнулися з викликом вимушеного обмеження повноцінного та звичного для них політичного життя з плюралізмом мас-медіа та конкуренцією в електоральній площині. Потреба у сильному лідерстві спричинила ефект «згуртування навколо прапора». Водночас, через мобілізаційний ефект у низці загальнонаціональних опитувань було зафіксовано суттєве зростання підтримки українцями демократії та демократичного устрою. З початком великої війни та впродовж наступних драматичних років соціологічні служби намагалися перевірити ставлення українців до бажаного політичного врядування та аспектів, які заторкують авторитарні установки. Застосування різних методик вимірювання цих установок спричинили відмінні результати, які потребують відповідного пояснення.
Про це читайте в аналітичному матеріалі д.соц.н. Олександра Резніка.