У №3 часопису будуть опубліковані такі статті:
ОЛЕНА ЗЛОБІНА
Тенденції змін національно-громадянської ідентичності під час війни: наративний аналіз
На сьогоднішній день у соціологічному дискурсі існує консенсус щодо формування в українському суспільстві консолідованої національної ідентичності, в якій громадянський та етнічний елементи є неподільними. Дослідження змін національно-громадянської ідентичності в умовах гібридної та повномасштабної російсько-української війни фіксують збільшення кількості тих, хто самоідентифікує себе як громадянин України. Однак не ясно, в який спосіб ці зміни відбулися і що відбувається з тими, хто й раніше мав таку ідентичність. Мета цієї статті — зафіксувати зміни національно-громадянської самоідентифікації під впливом війни на особистісному рівні. Як емпіричний матеріал використано фраґменти 38 глибинних інтерв'ю, проведених у березні–квітні та вересні–жовтні 2023 року з вимушеними міґрантами. Частина інформантів на момент опитування залишалася за кордоном, частина повернулася додому. Із наративів про те, як війна змінила їхнє життя, було виокремлено низку епізодів, в яких описано зміни, що відбулися з усвідомленням та переживанням національно-громадянської ідентичності. Фіксація змін відбувалася у таких компонентах соціальної ідентифікації як: самокатегоризація; оцінка; важливість; прихильність та взаємозалежність; соціальна укоріненість; поведінкова участь.
ВОЛОДИМИР ГНАТЮК
Безперервна система збирання даних про міґрантів: критичний огляд
У розвідці розглянуто безперервну систему як одну із двох сучасних найпоширеніших форм збирання даних про міґрантів. Визначено, що вона є набором інструментів, завдяки яким збираються міґраційні дані про зміну реєстрації місця попереднього проживання всередині країни або імміґраційного запису, включно з даними про повну кількість осіб, котрі в’їжджають до держави чи виїжджають з неї, і тип виданої їм візи. Відзначено сильні аспекти безперервної системи, які полягають у можливості генерувати інформацію на реґулярних засадах та бути корисною для влади на національному рівні під час менеджменту міґраційних викликів і прогнозування різних процесів. Виділено чинники, що впливають на відмову від такої форми збирання даних сьогодні. Наголошується, що, зважаючи на сучасні виклики, зазначена форма буде використовуватися надалі, безперервно фіксуючи дані про переміщених осіб, але не претендуючи на першість у систематизації інформації про ґлобальні потоки міґрантів.
ОЛЕКСАНДР ГОЛІКОВ, СОФІЯ НОЛБАТ
Простір сприйняття свят українцями: до можливостей концептуалізації
Стаття присвячена дослідженню перцептивного простору функціювання свята в українському суспільстві. Автори звертаються до матеріалів багаторічного опитування-омнібуса КМІС з метою проаналізувати методом багатовимірного шкалювання диференціацію дистанцій та співвідношень між певними релігійними, світськими та державними святами в українському суспільстві. У статті пропонується авторська концепція простору сприйняття, побудована на цілій низці концептів соціальної перцепції. Висунуті гіпотези стосовно потенційних осей структурування простору ґрунтуються на напрацюваннях таких соціологів та антропологів, як представники групи «Колеж Соціології» (Ж. Батай, Р. Каюа), класичної соціології (Е. Дюркгайм) та теорії карнавалу (М. Бахтін). На концептуальному рівні автори беруть до уваги властиву святу діалектику єдності та боротьби індивідуального та колективного, священного та профанного, раціонального та ірраціонального, публічного та інтимного тощо. В межах проведеного аналізу автори виокремлюють і описують стійкі та відтворювані у всіх роках омнібусного опитування КМІС осі, позначаючи їх як «раціональна модерність — ірраціональна архаїка» та «публічність — приватність». Запропоновано низку перспектив подальшого дослідження цієї тематики на підставі викладених у статті авторських доробків.
ОЛЕНА ІВАНЕНКО
Цифровізація як нова реальність в умовах соціальної нестабільності
У статті йдеться про феномен цифровізації як нової реальності сьогоднішнього економічного життя та повсякденного буття, його активне поширення та експансію. Наголошення концепції розвитку цифрової економіки та суспільства задовго до пандемії COVID-19 та широкомасштабної війни (на період 2018–2020 років), а відтак затвердження Національної економічної стратегії до 2030 року, означили місце України у ґлобальному контексті та визначили стимули до подальшого розвитку цифровізації з метою досягнення конкурентоспроможного рівня нашої країни у світі. У статті також йдеться про переваги та потенційні ризики цифровізації в усіх сферах (кіберзагрози, безробіття, цифрова нерівність, наслідки розвитку штучного інтелекту тощо). Наголос як на позитивах, так і на неґативах є актуальним та важливим для стратегічного прогнозування та планування щодо подолання противника на полі бою і подальшої відбудови країни та зміцнення її конкурентоспроможності на міжнародному рівні.
МИКОЛА БУЛАТЕВИЧ
Дискурсивні та інституційні стандарти справедливості у модерній світ-системі
У статті загальними рисами окреслено сутність стандартів справедливості в модерній світ-системі. Стандарти справедливості розглядаються в контексті положень і методологічних орієнтирів теорії модерної світ-системи І. Валерстайна. Однак використано й деякі положення теорії громадянського суспільства Дж. Александера, що дало змогу дещо доповнити й конкретизувати зазначену проблематику. Наприклад, з використанням поняттєво-категоріального інструментарію Дж. Александера було виокремлено дискурсивні та інституційні стандарти справедливості. Розглянуто причини та особливості встановлення стандартів справедливості, а також роль, яку вони відіграли у забезпеченні розвитку модерної світ-системи. Зазначено, що на сьогоднішній день в окремих країнах периферії та напівпериферії простежуються тенденції до перегляду стандартів справедливості та заміни їх альтернативними смисловими конструкціями.
ЛЮДМИЛА КОЖЕКІНА, ТАРАС САМЧУК, АНТОНІНА ЦИКАЛО
Сфера культури та креативних індустрій України — особливості адаптації до умов війни (за даними досліджень УКФ)
Враховуючи, що проблеми української культурної сфери в умовах війни, як правило, вивчають у контексті споживання культурного продукту, автори підкреслюють доцільність звернення до досліджень стану культури з погляду безпосередніх її творців. З використанням авторської методики та на основі проведеного емпіричного дослідження проаналізовано особливості адаптації українських організацій та діячів культурної сфери до роботи в умовах збройної аґресії з боку росії. Виявлено ключові чинники успішної адаптації організацій сфери культури та креативних індустрій до умов війни. Наразі умовну стратегію виживання культурних діячів та інституцій можна описати як економію витрат поряд зі збереженням діяльності, створенням нових продуктів і послуг та активними заходами щодо залучення додаткових джерел фінансування. Автори доходять висновку, що адаптація не завжди набуває активних форм та необов’язково пов’язана з позитивними трансформаціями в організації. Результати дослідження свідчать, що установи культури потребують підтримки від держави, однак особливості запиту відрізняються залежно від організаційно-правової форми. Виявлено групи високого та низького рівня адаптованості, що вимагає розроблення програм додаткової підтримки вразливих організацій та діячів культури.
МАКСИМ ЄНІН, МИРОСЛАВА КУХТА, ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО
Соціальні потреби та проблеми вимушених міґрантів з України на шляху до соціальної адаптації та інтеґрації в суспільство-реципієнт (на прикладі ФРН)
У статті зроблено огляд наявних теоретичних підходів до вивчення адаптації та інтеґрації міґрантів, виявлено ключові чинники, які сприяють чи ускладнюють ці процеси у суспільствах-реципієнтах. Автори виділяють маркери адаптованості та інтеґрованості, акцентуючи увагу на значенні використання зарубіжного досвіду для розроблення ефективнішої міґраційної політики. Адаптація — це процес, в перебігу якого міґранти змінюють свої звички, поведінку та цінності, щоб максимально ефективно функціювати в новому соціальному та культурному контексті. Рівень адаптованості міґрантів, на думку авторів, можна визначати через рівень задоволеності їх потреб. Інтеґрація одночасно з адаптацією означає включення у нове суспільство з можливостями реалізації свого особистісного потенціалу в царинах роботи, освіти, громадської діяльності, в налагодженні комунікації та комфортного співіснування з місцевим населенням. Це передбачає не лише адаптацію міґрантів до нового суспільства, а й взаємні зусилля з боку громади-реципієнта для створення умов, за яких міґранти можуть повноцінно реалізувати свій потенціал, зберігаючи при цьому власні культурні особливості. На підставі первинних та вторинних соціологічних даних проаналізовано соціальні потреби та проблеми міґрантів з України (на прикладі ФРН). Виявлено профіль міґрантів, чинники виїзду з України та обрання Німеччини як країни-реципієнта (на засадах теорії «тяжіння–виштовхування»).
ВОЛОДИМИР ШЕЛУХІН
Від маніхейства до політики: ідеологічна інструменталізація соціальної антропології Михайла Драгоманова з боку українських лівих
В історії української соціології аналіз спадщини Михайла Драгоманова (1841–1895) передусім сфокусований на його працях соціально-політичного характеру або ранніх методологічних. Утім, якщо говорити про довгостроковий та міжнародно значущий внесок М. Драгоманова у соціально-гуманітарне знання, то це його праці на перетині фольклористики та соціальної антропології, які значно рідше опиняються у полі уваги соціологів. Важливою складовою цих праць стало довготривале зацікавлення Драгоманова до дуалістичних єресей та трансльованих ними поглядів на соціальну реальність як одвічно розколоту між істиною та хибою. Це зацікавлення, яке вело наукові інтереси вченого впродовж двадцяти років, мало далекосяжні наслідки для політизації українського національного руху наприкінці XIX – на початку XX століття. Автор доводить, що фольклористичні та соціально-антропологічні праці М. Драгоманова, котрі привертали увагу таких дослідників гностицизму та дуалізму, як К.-Ґ. Юнґ, а також сучасних антропологів, привели його до переконання, що традиційний народний світогляд тяжіє до дуалістичного, богомильсько-маніхейського за своїм походженням погляду на світ. Висновки дослідження створюють підґрунтя для подальшого руху в кількох можливих напрямках: досліджень лівої преси для виявлення конкретних стратегій застосування дуалістичного міфу в пропаґанді, надання більш загального історико-культурного контексту сучасним дослідженням популізму в Україні, а також загального перегляду ролі окремих складових спадщини М. Драгоманова в сучасній історії української соціології.
ANDRII GORBACHYK, YAROSLAV KOSTENKO
Using Paradata for Imputation of Missing Values in Sociological Survey Data: Results of Statistical Modeling (Case of Croatia and Slovakia)
Missing values are a common issue in quantitative social researches. One of the ways to handle missing data is by data imputation. This article outlines the challenges of traditional data imputation methods, which often introduce biases, and presents an advanced approach that features integration of paradata—auxiliary information collected during surveys—into the imputation process, using the European Social Survey (ESS) as its dataset. It is proposed that the usage of paradata could enhance predictive models used for imputation. It discusses the practical applications of data imputation, particularly through the lens of sensitive topics such as LGBT issues in socially conservative countries, where missingness could be heavily skewed due to social inacceptability of certain answers. To evaluate the effectiveness of the proposed approach towards imputation, the research employs the approach of using the 'ideal dataset', which is a subset of the original dataset with no missing vales, and then introduces artificial missing values that are not MCAR (Missing Completely at Random) to simulate the real case of missing data. Having artificial missingness allows for evaluation of the imputation procedure by comparing it with the original dataset. The study uses a novel approach towards creation of realistic missing data patterns through clustering based on response patterns. The research uses advanced statistical methods to handle missing data, and incorporates paradata from the survey process to improve the accuracy of predictive models. By comparing statistical metrics such as RMSE, MAE, and R-squared, the article evaluates the effectiveness of these methods in mimicking the original dataset's variability.
АНДРІЙ ГОРБАЧИК, ЯРОСЛАВ КОСТЕНКО
Використання параданих для імпутації пропущених даних в соціологічних дослідженнях: результати статистичних експериментів (кейси Хорватії та Словаччини)
Відсутні дані — це поширена проблема у кількісних соціологічних дослідженнях. Одним із способів розвʼязання цієї проблеми є імпутація даних. У статті описуються проблеми традиційних методів імпутації даних, які часто викривляють дані, і представлено інновативний підхід, який включає інтеґрацію параданих — додаткової інформації, зібраної під час опитувань, — у процес імпутації, з використанням результатів European Social Survey (ESS) як масиву даних. У статті припускається, що використання параданих може підвищити якість предиктивних моделей, застосовуваних для імпутації. Обговорюються практичні застосування імпутації даних, особливо стосовно сенситивних тем, таких як питання ЛҐБТ у соціально консервативних країнах, де може бути значна частка відсутніх даних через соціальну прийнятність певних відповідей. Для оцінки ефективності запропонованого підходу до імпутації дослідження використовує підхід з 'ідеальним набором даних', який є підмножиною ориґінального набору даних без відсутніх значень, а потім вводить штучні відсутні значення, що не є повністю випадковими (MCAR), для імітації реального кейсу відсутніх даних. Наявність штучно згенерованих пропущених даних дозволяє оцінити процедуру імпутації, порівнюючи її з ориґінальним набором даних. Дослідження використовує інновативний підхід до створення реалістичних патернів відсутніх даних через кластеризацію на підставі патернів не-відповідей респондентів. Дослідження застосовує передові статистичні методи для роботи з відсутніми даними й інтеґрує парадані для підвищення точності предиктивних моделей. Порівнюючи статистичні метрики, такі як RMSE, MAE та R2, автори статті оцінюють ефективність цих методів у відтворенні варіативності ориґінального набору даних.
ЮРІЙ ПРИВАЛОВ, АННА ВОВК
Роль трансформації материнського імаґо у психотерапевтичному процесі
У сучасній психології тема людських прихильностей є частиною питання соціальних відносин між людьми, їх реґулювання в царинах освіти, виховання, психотерапії. Формування типу прихильності корениться в системах сімейного спілкування, що характеризуються сімейними правилами, особистими кордонами, безпосереднім спілкуванням. Індивідуальна та сімейна психотерапія пропонує безліч ефективних інструментів для розвитку сімейних систем і компенсації неґативних наслідків їхнього впливу на особистість. Cімейна система дозволяє кожному члену сім’ї закріпити основи нарцисичної ідентичності, стати суб’єктом своєї історії та соціальним суб’єктом. Кожна дитина народжується ментально в осерді вже наявного сімейного психічного апарату, який підтримується соціокультурною матрицею. Культура містить і підтримує синкретичний фон психіки та підтримує процес психічної структуризації.
Взаємодія та афективний обмін мають психічні наслідки, а поява уявлень демонструє роль тих, хто виховує дітей. Психоаналітична теорія ґрунтується на основному припущенні про те, що уявлення про об’єкт виникає внаслідок реактивації слідів задоволення, пов’язаних з досвідом задоволення потреб, що об’єднує немовлят та їхніх матерів. Виняткове місце у внутрішньому житті людини посідає неусвідомлюваний образ матері, материнське імаґо, зміна якого тягне за собою трансформацію ставлення до світу, суспільства, людей і самого себе, що зумовлює актуальність теми статті. Об’єктом дослідження є материнське імаґо. Предметом дослідження є процес трансформації материнського імаґо у психоаналітичній роботі.
Мета дослідження — обґрунтувати можливість зміни материнського імаґо в процесі психоаналітичної роботи і відображення цих змін на ставленні клієнта до себе та інших.
СОЦІОЛОГІЧНА ПУБЛІЦИСТИКА
РАЇСА ШУЛЬГА
Іронія та самоіронія як маркери культурної ідентичності
Ґлобальні зрушення, які відбуваються в усіх ланках соціального життя як в Україні, так і у світі, швидкоплинність подій, що набуває рутинного характеру, спонукають до осмислення та переосмислення значення чинників, що стверджують, засвідчують укоріненість людини, людської спільноти у бутті, структурують соціальні зв’язки, визначають почуттєвий рівень ставлення людини до навколишнього світу, до себе. Одним з таких чинників є, безперечно, гумор в усіх його проявах. Етнічна, національна природа гумору, його глибоко укорінена в культурі контекстність, відкриває можливість зрозуміти шляхи формування особливостей ідентичності представників різних народів. Дослідження проявів гумору, а конкретніше — його різновиду, іронії в різних сферах життя дають підстави розглядати іронію як важливий маркер національної ідентичності. У статті розглянуто вплив багатьох чинників — природних, кліматичних, історичних, культурних, соціальних тощо на особливості функціювання іронії в різних реґіонах світу. Визначається також різне змістове, етичне, комунікаційне й т.ін. навантаження іронії в різних культурах.