У №1 часопису будуть опубліковані такі статті і матеріали:
СЕРГІЙ ДЕМБІЦЬКИЙ, ОЛЬГА БУРОВА, ДМИТРО ГЛОМОЗДА, НАТАЛЯ СОБОЛЄВА, ІГОР БУРОВ, ІРИНА МАРИНІЧ
Вплив стресових станів на ціннісно-мотиваційну сферу українців під час війни
Статтю присвячено впливу руйнівного психологічного стресу на ціннісно-мотиваційну сферу населення України під час війни. Для концептуалізації ціннісно-мотиваційної сфери використано системний підхід до соціологічного вивчення цінностей. Цей підхід виокремлює тринадцять індивідуальних цінностей, що поділяються на три ціннісні сфери: базових потреб, успіху та універсальних орієнтирів.
Для вимірювання ціннісно-мотиваційних станів використано експериментальну методику «Індекс життєвих сил та амбіцій», що спрямована на оцінювання ціннісної апатії, ціннісного виснаження, ціннісної фрустрації та ціннісної сили щодо кожної з індивідуальних цінностей — фізичного здоров’я, психологічного комфорту, міжособистісних стосунків, особистої свободи, моральності, багатства, краси, домашнього комфорту, влади, статусу, дозвілля, знання, самореалізації. Руйнівний психологічний стрес досліджено за допомоги семи шкал: ворожості, депресії, соматизації, міжособистісної сензитивності, тривожності, виснаженості, параноїдальних ідей.
Досліджено комплексний вплив руйнівного психологічного стресу в різних його проявах на окремі цінності за такими ціннісно-мотиваційними станами, як апатія, виснаження, фрустрація та сила (дані 2023 року, вибірка репрезентативна для дорослого населення України). З’ясовано, що в контексті взяття до уваги ціннісних сил та амбіцій одразу за усіма цінностями найсуттєвішими чинниками є міжособистісна сензитивність, соматизація, депресія та виснаженість як стресові стани, що пригнічують ціннісно-мотиваційну сферу, а також ворожість як стресовий стан, що її активізує.
Виявлено, що руйнівні стресові стани порівняно слабко впливають на ціннісні сили та амбіції трьох «ціннісних стовпів» українців під час війни — міжособистісних стосунків, моральності та знання. Така особливість є однією із запорук того, чому вони зберігають високий потенціал реалізації у складних умовах військового часу.
ЮЛІЯ ГЕТМАН
Інституціоналізація громадсько-політичної онлайн-активності українців за умов великої війни
Спочатку COVID-19, а потім повномасштабна війна в Україні значно вплинули на громадсько-політичну онлайн-активність українців. Адже з огляду на обмеження традиційних форм громадсько-політичної активності громадяни почали активно використовувати онлайн-інструменти. Цифрова публічна сфера стала головним простором для громадсько-політичної залученості, що дало змогу підтримувати національний спротив, ініціювати волонтерські рухи, збирати кошти на потреби армії та розв’язувати суспільно-політичні питання через петиції тощо. Таким чином виникли передумови для інституціоналізації громадсько-політичної онлайн-активності, дослідження якої видається надзвичайно актуальним в умовах цифрових трансформацій сучасного суспільства.
У статті проаналізовано теоретичні аспекти інституціоналізації громадсько-політичної онлайн-активності, зокрема крізь призму неоінституційного підходу, який акцентує увагу на рівноправності формальних і неформальних норм, що реґулюють поведінку громадян у цифровій публічній сфері.
Також було розглянуто досвід емпіричних досліджень громадсько-політичної онлайн-активності в Україні за 2013–2019 роки, що допомагає зрозуміти тенденції інституціоналізації такої активності. Для з’ясування її особливостей за умов війни було застосовано методику вимірювання громадсько-політичної онлайн-активності в моніторинговому опитуванні Інституту соціології НАН України. Використовуючи концепцію транзакційних витрат, вдалося визначили основні форми онлайн-активності. А для порівняння поширеності їх серед різних соціальних груп було включено такі соціально-демографічні характеристики, як стать, вік, освіта, матеріальне становище й тип населеного пункту.
З’ясувалося, що цифрова публічна сфера справді дає змогу різним соціальним групам реалізовувати свої інтереси, виходячи із власних соціальних та психологічних ресурсів. Однак матеріальна депривація, нерівний доступ до освіти, розрив між містом і селом у доступі до інтернету значно знижують онлайн-активність і загалом сповільнюють процес її інституціоналізації.
ТЕТЯНА ХРАБАН, МИХАЙЛО ХРАБАН
Ґендерний аналіз: принципи та концептуальні схеми
Кожен конкретний соціальний контекст має різні ґендерні диспропорції та проблеми щодо забезпечення ґендерної рівності, тому не існує універсальної моделі для впровадження ґендерного підходу. Мета цієї статті — виявити й осмислити всі потенційно значущі концептуальні засади ґендерного аналізу. Розуміння переваг та/або обмежень використання певних концептуальних схем ґендерного аналізу може допомогти дослідникові чітко сформулювати дослідницькі гіпотези або завдання, а також отримати надійні результати, на підставі яких можна робити висновки та ухвалювати рішення. Матеріалом для статті послужили звіти за результатами проведення ґендерних аудитів, а також публікації, які надають практичні настанови щодо проведення ґендерного аналізу або використовують ґендерний аналіз як основний метод наукового дослідження. Відправною точкою для врахування ґендерної проблематики на макрорівні, мезорівні та мікрорівні є ґендерний аналіз. Це поєднання різноманітних підходів і методів, які використовуються для розуміння та дослідження наслідків наявних відмінностей між соціальними ролями, які відіграють жінки та чоловіки, зокрема: різний обсяг ресурсів (повноваження та представництво у політиці та процесі ухвалення рішень, вільний час, фінанси, репутація, персональні якості тощо), їхні різноманітні потреби, обмеження та можливості, вплив цих відмінностей на їхнє життя. У конкретному контексті залежно від актуалізації різнопланових аспектів існування ґендерної нерівності можуть бути використані різні підходи до ґендерного аналізу. Існує кілька концептуальних схем для проведення ґендерного аналізу, адаптованих до різних потреб і пріоритетів: Гарвардська концептуальна схема; схема 4R; схема, що має в основі соціальні відносини; схема потрійних ролей; Матриця ґендерного аналізу; схема «мережа інституціоналізації»; схема, що ґрунтується на концептах потенціалу та вразливості. Кінцевою метою всіх підходів до ґендерного аналізу є розроблення ґендерно-чутливих стратегій для просування ґендерної рівності.
ОЛЕКСАНДР РЕЗНІК
Політичні наслідки травматичного досвіду українців у широкомасштабній війні
У статті розглядається потенціал застосування поняття соціальної травми щодо політичних наслідків для України у контексті російської аґресії, що триває. Концептуалізація соціальної травми виокремила два типи травм. Колективна травма є здебільшого онтологічною та формується через періодичну взаємодію серед тих, хто її безпосередньо пережив. Політичні наслідки колективної травми залежать від перебігу та результатів війни, яка триває. Натомість культурна травма більше стосується повоєнного періоду та відображає символічну інтерпретацію трагічних подій і формується через колективну ідентичність, яку можуть поділяти без соціальної взаємодії. Внаслідок російської аґресії 2014 року та війни низької інтенсивності відбулося зростання підтримки українцями євроатлантичного курсу, зміцнення їхньої національної ідентичності та зниження реґіональної поляризації. Водночас це несуттєво позначилося на ідеологічних переконаннях, коли близько половини населення зберігало свою ідеологічну невизначеність. За умов широкомасштабної війни, особливо на початковому етапі, відтворився феномен «згуртованості навколо прапора», зросла довіра до державних інституцій та відбулася радикалізація політичної свідомості через суттєве зростання підтримки правих ідеологій та зниження невизначеності. Емпіричні дані свідчать про те, що люди, які безпосередньо зазнали травм, втратили свій бізнес або втратили близьких, частіше ідентифікують себе як націонал-демократи та націоналісти. Політична радикалізація саме цих соціальних груп свідчить про те, що соціальні травми українців, спричинені тривалою війною, поступово набувають колективного змісту, коли саморефлексія соціального болю стосується переважно жертв, які безпосередньо зазнали знищення основ своїх соціальних відносин.
НАТАЛІЯ ОТРЕШКО
Мікро-макро синтез на прикладі теорій соціальних практик у соціології
У статті досліджено концепції соціальних практик у підходах П’єра Бурдьє та Ентоні Ґіденса; акцентовано їхній внесок у мікро-макро синтез сучасної соціології. Мікро-макро синтез прагне об’єднати аналіз соціальних явищ на двох рівнях: індивідуальних дій (мікро) та ширших соціальних структур і систем (макро). Концепція практик у поєднанні з мікро-макро синтезом пропонує багатовимірний підхід до вивчення соціальних явищ, зосереджуючи увагу як на діях індивідів, так і на впливі структурних умов. Такий підхід дає змогу зрозуміти, як індивідуальна поведінка формує суспільство, і як соціальні структури, своєю чергою, впливають на поведінку окремих осіб.
Бурдьє визначає практику як продукт історичного розвитку, структури та габітусу, що інтеґровані у соціальну реальність. Для Бурдьє практики реґулюються не раціональністю, а ефективністю дій у повсякденних ситуаціях, яка забезпечується узгодженістю індивідуального габітусу зі структурою наявних ресурсів. На противагу цьому, Ґіденс у своїй теорії структурації не вирізняє практику як окрему сферу; він аналізує повсякденне життя як форму соціальної практики, зосереджуючись на процесі рутинізації. За Ґіденсом, саме через рутинізацію індивідуальні форми поведінки поступово перетворюються на стійкі соціальні структури.
Автор також розглядає питання обмеження активності аґентів у соціальному просторі крізь призму теорій соціальних практик. Підходи Бурдьє та Ґіденса сприяють глибшому розумінню того, як соціальні структури впливають на індивідуальну поведінку, формуючи рамки людської активності.
ЮРІЙ САВЕЛЬЄВ, ОЛЕКСАНДРА БАГАЦЬКА
Наративи замість сценаріїв: що було не так із прогнозуванням повномасштабного російського вторгнення в Україну?
У статті на підставі аналізу медіаповідомлень у січні–лютому 2022 року (до 24.02.22) з’ясовується, які прогнози щодо можливості повномасштабного російського вторгнення переважали напередодні. Кількісний та якісний аналіз заяв та інтерв’ю 54 українських і відомих в Україні російських медіаосіб, політичних діячів та експертів, дав змогу визначити достовірність їхніх прогнозів і виявити головні використані ними арґументи та наративи. Якщо загалом оцінки медіаповідомлень на початку 2022 року характеризувалися максимальною невизначеністю, то розбіжність прогнозів залежала від позиції в політичному ландшафті та ідеології медіаперсон. Представники української влади переважно уникали чіткої відповіді щодо можливості початку широкомасштабного російського наступу. Це доповнювалося активним запереченням імовірності подальшої російської аґресії з боку спікерів Кремля і прокремлівських ЗМІ, яке значною мірою було підтримане в медіаповідомленнях з боку проросійських політичних сил в Україні. Переважно слушно передбачали перебіг подій українські незалежні експерти й коментатори та російські радикальні націоналісти. Арґументи, що їх використовували у формуванні прогнозів, у тому числі наданих фаховими експертами, ґрунтувалися на популярних наративах, а не результатах сценарного аналізу. Деякі наративи були спільними для різних груп медіакоментаторів, які могли мати протилежні ідеологічні позиції. Якість прогнозу була б, імовірно, вищою, якби замість наративів медіакоментатори приділяли увагу розгляду можливих сценаріїв.
МИКОЛА ШУЛЬГА
Уяви та очікування в образах майбутнього
Без розуміння того, що таке час, які його види вирізняють, не можна розібратися в наших очікуваннях щодо майбутнього. Тому першою чергою у статті йдеться про час як специфічне явище, про уявлення про майбутній час, а також розглядаються особливості майбутнього соціального часу, зокрема майбутнього в майбутньому, майбутнього в сьогоденні та майбутнього в минулому. Уявлення того, що буде попереду, набувають форм образів майбутнього. Проаналізовано, які бувають образи майбутнього за рівнем достовірності, за узагальненим змістом можливих подій, за часовим горизонтом. Розглянуто принципові відмінності між образами далекого та близького майбутнього. Показано, що головними елементами образів далекого майбутнього є уяви, а образів близького майбутнього — очікування.
ГАННА САМЧУК, ОЛЬГА БЕЗРУКОВА
Соціологія геноциду: український досвід та виклики осмислення
У статті розглядається соціологія геноциду як новий і важливий напрям соціологічних досліджень, що виник у відповідь на численні виклики, пов’язані з масовим насильством, гуманітарними кризами, мовою ненависті та їхнім згубним впливом на сучасні суспільства. Особливу увагу в статті приділено українському контексту, зокрема досвіду сучасної війни Росії проти України, яка супроводжується численними злочинами, що можуть бути класифіковані як акти геноциду.
Автори аналізують причини недостатньої розробленості цієї тематики в українській науці. Серед ключових факторів відзначаються колоніальна спадщина, яка десятиліттями обмежувала розвиток гуманітарних наук; травматичність таких досліджень, що ускладнює роботу науковців; а також брак міждисциплінарного підходу, необхідного для всебічного осмислення цього явища.
Одним із ключових елементів статті є модель Г. Стентона, що описує десять етапів організації геноциду — від класифікації до заперечення, яке є заключним етапом цього процесу. Автори зазначають, що ця модель є не лише засобом для аналізу історичних подій, але й потужним інструментом для запобігання злочинам проти людяності, оскільки вона дозволяє ідентифікувати небезпечні тенденції ще на ранніх стадіях. Водночас у статті визначаються й недоліки цієї моделі.
У статті також обговорюються можливі постгеноцидні зміни в суспільствах, які зазнали катастрофічних втрат, та важливість їх подолання. Важливим аспектом тут є подолання колективної травми, відновлення соціальних зв’язків, боротьба з наслідками маргіналізації груп жертв та розробка політик меморіалізації, які сприяють збереженню пам’яті про ці трагедії. Особливе значення надається концепції соціальної смерті Клаудії Кард, що дозволяє ширше осмислити вплив геноциду на ідентичність, культурну пам’ять та життєві перспективи майбутніх поколінь.
Автори наголошують на важливості глибокого вивчення геноциду в українському контексті для розробки ефективних політик примирення, захисту прав вразливих груп, формування сильної національної ідентичності, збереження історичної пам’яті та відкриття шляху до подальшого розвитку соціології геноциду й поглиблення наукових дискусій.
РОДІОН ПРИШВА
Українське суспільство між кабінетною і тотальною війною (подано англійською мовою)
У статті розглядається стан тріади Клаузевіца в періоди кабінетних і тотальних війн, а також під час російсько-української війни. Досліджується проблема постановки військових цілей у зазначених війнах крізь призму теорії типів соціальних дій Макса Вебера. Розглядається стан військової системи таких війн у рамках класичних військових теорій Гайнриха Йоміні, Ганса Дельбрюка, Базила Лідела Гарта, Джона Фулера та Джозефа Вайлі. Викладено спробу дати загальний теоретичний опис способів поділу праці в період вказаних війн шляхом використання теорії Еміля Дюркгайма. Зроблено висновки щодо характеру російсько-української війни, яка тяжіє до кабінетних конфліктів XVIII століття. У статті піддано критиці політику військових цілей урядів України та Росії, а також пропоновано загальний опис принципів домінувальної позиційної системи ведення війни. Висунуто гіпотези щодо можливих дій нової американської адміністрації, яка може забезпечити введення раціонального елемента в розвиток російсько-української війни й тим самим створити умови для сталого миру.
В розділі «СОЦІОЛОГІЧНІ ВИДАННЯ: РОЗДУМИ, РЕЦЕНЗІЇ»:
ВІКТОР БУРЛАЧУК
Король-наратор, сюжет існування та війна. Деякі думки з приводу книжки Дм. Бикова «VZ. Портрет на тлі нації»
Автор рецензії розмірковує про зміст книги Дм. Бикова «VZ. Портрет на тлі нації», що вийшла друком наприкінці минулого року в незалежному криворізькому видавництві Freedom Letters. У книзі йдеться про політичну біографію Володимира Зеленського. Проте своєрідне бачення письменника дає підстави рецензентові вийти за межі цієї біографії у ширший смисловий контекст – не лише політичний, а й цивілізаційний.
В розділі «НАУКОВЕ ЖИТТЯ»:
ОЛЕНА ГОРОШКО
16-та конференція Європейської соціологічної асоціації: «Напруженість, довіра і трансформація» (Порту, Португалія, 27– 30 серпня, 2024) (подано англійською мовою)
Метою конференції було розглянути сучасні суспільні виклики, зокрема пандемію COVID-19, зміну клімату, соціальну нерівність та політичну нестабільність. Вона надала соціологам платформу для обговорення цих питань та вивчення трансформаційного потенціалу соціологічних досліджень у різноманітних соціальних сферах, підкреслила важливість соціологічних досліджень для розуміння та подолання сучасних ґлобальних викликів, стимулюючи дискусії про напруженість, довіру і трансформацiю.
В розділі «ДИСКУСІЇ»:
Дискусія “Час і темп у роботі українських дослідниць: «повільна» vs «швидка» наука” (модераторка Олена Стрельник)
Дискусія, що відбулася 28 листопада 2024 року, була присвячена обговоренню концепту «повільної науки» в контексті роботи українських дослідниць, зокрема в умовах війни. В обговоренні взяли участь представниці української дослідницької мережі UNET (Ukraine Research Network) та Das Zentrum für Osteuropa — und internationale Studien (ZOiS, Berlin), що підтримується Федеральним Міністерством освіти та наукових досліджень Німеччини.
Під час зустрічі було розглянуто проблеми різних темпів наукової діяльності— «швидкої» науки, що відповідає на актуальні запити, та «повільної», що зосереджена на довгострокових процесах і ретельному дослідженні. Поряд із тим ішлося також про альтернативні формати публікацій наукових результатів та необхідність розвитку нових індикаторів для оцінювання наукової роботи та підтримання розвитку української наукової спільноти.