Авторитетний латвійський інтернет-блог «GRANITE OF SCIENCE» (Граніт науки) – щотижневе видання про українську і світову науку – опублікувало на платформі Ютуб інтерв’ю з директором Інституту соціології НАН України, д.ф.н., членом-кореспондентом НАН України Євгенієм Головахою. Відповідаючи на перше питання видання, очільник вітчизняної соціології охарактеризував її стан в контексті світових процесів та війни, що РФ веде проти України з 2014 і особливо з лютого 2022 року, зазначивши: «І хоча війна в Україні – не унікальне історичне явище, це найважливіша подія, яка веде до перегляду основ соціальної взаємодії на глобальному та регіональному та локальному рівнях».
В той же час у своїх відповідях соціолог не забував і про психологію: «Проблема, яка особисто мені здається дуже важливою, — це співвідношення особистісного та інституційного. Від того, яка особистість стає лідером у тій чи іншій ситуації, залежать усі глобальні процеси».
Латвійських колег зацікавив унікальний український моніторинг, який вітчизняні науковці з ІС НАН України здійснюють уже багато років. Його результати останніх двох років професор назвав кардинальними змінами, навіть потрясіннями: «Те, що ми отримали у 2022 році, порівняно з тим, що було ще у 2021, це просто фантастичні соціальні зміни, на які, чесно кажучи, важко було очікувати. Напевно, тільки така подія, як війна, могла кардинально змінити ситуацію в суспільстві за декількома параметрами».
Перше, і найголовніше серед цих змін, це вибір шляху розвитку. Замість шляху пострадянської реінтеграції, яка переважала у умонастроях українців до 2014 року, у 2022 році вже близько 90% громадян України були орієнтовані на ЄС і лише лічені відсотки – на пострадянську реінтеграцію.
Другий момент – це стирання регіональних та соціально-політичних відмінностей. Київський міжнародний інститут соціології регулярно проводить дослідження за шкалою американського соціолога Еморі Богардуса (адаптованою Н. Паніною) щодо соціальної віддаленості. І якщо колись росіяни були, безумовно, найближчими, то зараз більш далекого народу для українців просто немає. Причому це у всіх регіонах, наголосив соціолог. І те саме з питань НАТО — тепер на сході України понад 2/3 готові йти до НАТО. Крім того, люди стали беззастережно визнавати, що українська мова має стати домінантною у спілкуванні. Споглядаючи біди та страждання людей, багатьом вже хочеться відмовитись від усього, що пов'язано з Росією. І це стало загальнонаціональним настроєм. Це те, що стає основою консолідації.
Третій момент – суттєво зросла інституційна довіра. 2013 року в нашому інституті вийшла книга «Товариство без довіри». Раніше це була наша велика проблема. Українське суспільство до війни – це було суспільство без інституційної довіри. Наші громадяни не довіряли основним політичним інститутам своєї країни. А без цього консолідація суспільства неможлива. Нині інституційна довіра суттєво підвищилася. Причому найвищий рівень довіри до армії, цивільних та волонтерських організацій».
Відповідаючи на питання про трансформацію українського суспільства, вчений пояснив: «Концепцію суспільних трансформацій я розробляв у 2000–2010 роках. У 2015 році була остання оглядова стаття. Ідея така: є кілька типів трансформації.
Історично ми бачимо, що процес трансформації в Європі постійно і незмінно відбувався в одному напрямку. Це була природна трансформація, зумовлена поступовим формуванням вільної економіки та демократичних політичних інститутів.
Існує зворотна природна трансформація. Наприклад, Чехословаччина була демократичною, коли її окупувала Німеччина, потім її фактично захопив СРСР, а після його розвалу Чехія змогла повернутися на шлях демократичної трансформації.
Є тип волюнтарної трансформації. Це бачимо з прикладу деяких азіатських держав.
А ось Україна – це своєрідний випадок вимушеної трансформації. В Україні не було суттєвих передумов для трансформації до розвалу Радянського Союзу. Як частина СРСР вона мала для цього інституційних підстав. Так, було кілька сотень інтелігентів, які були готові будувати демократію. Але з чого та на чому? Також зазначу, що був серйозний інституційний резерв у тіньовій економіці.
Цікавою є концепція угорських дослідників Балінта Мадьяра і Балінта Младовича, які говорять про те, що пострадянські держави будують або ліберальну демократію (як країни Балтії), або патрональну автократію (як Росія та Білорусія). Але є й випадок України – будівництво патрональної демократії. Вона стала можливою, оскільки є багаті люди (олігархи), які створюють певні політичні партії, сили, організації, і вони, конкуруючи, створюють своєрідний демократичний простір. Але не було інституційної довіри. Інституційна довіра – це основа того, що ми вважаємо нормальною трансформацією суспільства. Тому я визначав українську трансформацію як стихійну. У нас була стихійна трансформація з демократичним транзитом, що постійно відкладався. При цьому формувався дуже важливий інституційний резерв у вигляді соціально-активних людей, які були готові активно включитися в суспільне життя. Саме війна їх у це життя й увімкнула. І ось цей інституційний резерв може забезпечити успіх модернізації та повноцінної європейської інтеграції України.
Цей резерв став основою нового етапу трансформації, який ми зараз переживаємо, з появою суттєвої інституційної довіри. Незважаючи на те, що довіра до президента знизилася порівняно з 2022 роком (становить близько 2/3 населення), вона все ще залишається найвищим показником за всю історію нашого моніторингу. Раніше навіть половина населення не довіряла главі своєї держави. До 2014 року ми Путіна оцінювали вище, ніж нашого президента. Можна навіть сказати, що він був найпопулярнішим політиком України. Тому, якщо оцінювати загалом, то в нас зараз готовність до реального демократичного транзиту, хоч як парадоксально, набагато вища, ніж вона була до війни.
У своїй статті ще 2015 року я зазначав, що для вимушеної соціальної трансформації нам бракує трьох чинників:
1. Створення принципово нових «ліфтів» для просування компетентних менеджерів та нових політиків на відповідальні державні посади.
2. Сприяння розвитку середнього класу як ключової соціальної бази для успішної трансформації, що потребує максимального спрощення регулювання діяльності малого та середнього бізнесу.
3. Відновлення масової довіри до держави, політичних інститутів та бізнесу».
З цих трьох умов, дві ми вже спостерігаємо. Залишилася ще одна умова-прибрати штучні бар'єри і правила, які заважають малому та середньому бізнесу розвиватися, а відповідно формуватися середньому класу. Сьогодні 70% українців упевнені, що майбутнє країни буде хорошим, тоді як у 2021 році таких було лише 13%, і більше третини вважали, що далі буде лише гірше (інші вважали, що нічого не зміниться). Самі громадяни побачили потенціал своєї країни. А це дуже важливо. Це може стати пророцтвом, що самоздійснюється, як вважав видатний американський соціолог Роберт Мертон.
На питання – як війна позначиться на науці та вчених в Україні – директор ІС НАН України відповів: «Щодо вчених, які поїхали, то повернуться передусім дві категорії людей. Перша, це ті, хто не зможе влаштуватися за кордоном. Це переважно стосується старшого покоління, оскільки молоді вчені легше приймають західний стиль роботи. А молодь повертатиметься лише у тому випадку, якщо для них будуть забезпечені робочі місця із нормальною зарплатою. У цьому контексті я високо оцінюю роль тих, хто виїхав за кордон — вони матимуть змогу західні гранти перенаправляти до України. Ось, наприклад, моя співробітниця Тетяна Любива ще до війни виїхала за кордон, знайшла в Іспанії професора, якому цікаво було з нами співпрацювати, і наш відділ зміг видати 2020 року у престижному європейському видавництві книгу «Ukraine in transformation». Кожна її глава індексується у Scopus та Web of Science. Таких прикладів дуже багато. І це важливий шлях запровадження України у міжнародний контекст. Тому я вважаю, що якась частина українських вчених, які осядуть на заході, можуть бути дуже корисними для української науки. Наприклад, завдяки співпраці заступника директора нашого інституту Сергія Дембицького з американськими колегами з університету в Сан-Дієго ми змогли провести останніми роками моніторингові дослідження з проблем демократії в умовах війни. Міжнародне співробітництво – підкреслив вчений – це, мабуть, основний вектор докладання зусиль, яким можна підтримувати існування української науки.
Окремо зазначу, спрогнозував соціолог, що повернеться ще одна категорія людей – це ті, хто не може жити поза своєю батьківщиною. Я вважаю, що близько половини тих, хто виїхав, повернуться до України саме тому!».
На завершення інтерв'ю, видання попросило українського вченого дати невелике напутнє слово для молодих вчених, або тих, хто тільки думає про те, щоб стати на шлях науки.
Є.Головаха відповів: «Я скажу так. Заради чого зараз усі ці жертви, заради чого воює Україна? Безперечно, вона воює за свободу, за можливість самореалізації, будучи незалежною державою. Зрозуміло, що, залежним, самореалізуватися не вийде. Так ось, найбільшу можливість здобути свободу та незалежність у самореалізації з усіх видів людської діяльності надає наука. Людина воістину вільна лише у світі абстрактних знань, і може безмежно самореалізовуватися, осягаючи істину. Я керуюсь цими принципами. Я вибрав науку і можу сказати, що 50 років мого наукового стажу мене не розчарували».
- Чудові слова! – резюмувала Анастасія Гужва, головний редактор видання – Велика вдячність Вам за інтерв'ю!
Зазначимо, що це глибоке та обширне інтерв’ю провідного вітчизняного вченого авторитетному виданню і розповсюджене платформою Ютуб, дасть змогу усім, хто цікавиться українською наукою та станом українського суспільства, отримати важливу актуальну інформацію.
Повністю інтерв’ю тут