Євгеній Головаха: «Валерій Михайлович Ворона – це епоха в українській соціології!».
В березні виповнилося 83 роки з дня народження академіка Валерія Михайловича Ворони, багаторічного директора Інституту соціології НАН України, який у вересні 2022 року, на жаль, відійшов у засвіти. Вдячні колеги підготували і випустили у світ меморіальну книгу, до якої увійшли різноманітні матеріали щодо свого колишнього очільника і яка буде презентована на спеціальному засіданні Вченої ради ІС НАН України у вівторок 28 березня 2023 р.
Напередодні чинний директор ІС НАН України, член-кореспондент АН України, доктор філософських наук, професор Євген Головаха поділився деякими спогадами про свого знаного попередника.
Кор.: Євгене Івановичу, як давно Ви познайомилися з Валерієм Михайловичем?
Е.Г.: У 80-х роках минулого століття. Я, молодий кандидат наук, очолював тоді сектор механізмів демократизації суспільства відділу соціального управління Інституту філософії АН України. І ось до нас на посаду завідувача відділення соціології ІФ АН України прийшов колишній ректор КІНГ (нині КНЕУ) проф. Ю.М. Пахомов. Саме він у 1988 році запросив В.М. Ворону. Пам’ятаю, як тоді Юрій Миколайович у розмові зі мною аргументував це запрошення тим, що Валерій Михайлович, як проректор КІНГ, був йому, тодішньому ректорові КІНГ, надійним соратником. Ю. М. Пахомов підкреслював не тільки ґрунтовні теоретичні знання і практичний досвід В.М. Ворони, але й передусім його відданість роботі, організаторські здібності, високу людську порядність.
Кор.: Ю.Пахомов переконав Вас тоді? Адже економіст В.М.Ворона у середовищі філософів, психологів та соціологів академічного Інституту філософії міг здатися трохи, так би мовити, чужорідним явищем?
Є.І.Г.: Знаєте, чесно скажу, що найбільше на мене вплинуло не те, що Валерій Михайлович мав досвід роботи проректора, до того ж ще і начальника відділу на виробництві – а саме на Київському мотоциклетному заводі, хоча це і була солідна фахова характеристика. Вразило те, що Ю. Пахомов акцентував увагу якраз на здатності В.М.Ворони віддавати всі сили роботі, поринати в неї з головою, бути відповідальним та надійним, на його демократичності, умінні знаходити спільну мову з колегами. А це якраз були вкрай необхідні для нас якості, бо саме тоді декілька відділів Інституту філософії відбруньковувалися від колег-філософів, консолідуючись у рамках відділення соціології ІФ АН України.
Кор.: Отож повернемося до ключового моменту – створенню Інституту.
Є.І.Г.: Так, у 1990 році в структурі Академії наук України було створено Інститут соціології і його першим директором став академік Юрій Пахомов. Валерій Михайлович Ворона був, як завжди, поряд і очолив відділ економічної соціології. Коли ж у 1991 році Ю.М.Пахомов був призначений директором Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, то постало питання про те, хто ж займе крісло нашого директора.
Кор.: Постало питання? А що, хіба у Ю. Пахомова не вистачало впливу, щоб автоматично забезпечити наступність і «пробити» призначення свого багаторічного надійного заступника новим директором Інституту соціології, так би мовити на «своє» місце?
Є.І.Г.: У тому то і справа, що Ю.Пахомов і хотів, і рекомендував і агітував за кандидатуру Валерія Михайловича, в якого вірив. У той же час були інші претенденти і це було справжнім проявом науково-організаційної демократії. Проте в кінцевому підсумку директором все-таки став В.М. Ворона і, як показали подальші події, це був правильний вибір.
Кор.: Інколи новий директор починає з радикальних кроків, приводить нову команду, починає реорганізацію тощо. А якими були перші кроки В.Ворони у якості директора?
Є.І.Г.: Валерій Михайлович не поспішав. Він достатньо довго придивлявся, входив у тонкощі інститутського життя вже з позицій керівника, вдумливо і майже непомітно на перших порах проводив свою лінію. Справа в тому, що в пору свого директорства Ю.Пахомов активно і широко залучав до роботи в Інституті багатьох, бо мав таку змогу, пробивав чимало нових ставок, розширював кадровий склад. Тож набралася і група співробітників, які з різних причин були недостатньо активними в роботі. А при В.Вороні ситуація потроху стала змінюватися. Мало-помалу інститут стали покидати ті, хто на тому етапі стали або тимчасовими попутниками, або просто пересиджували в Інституті свою ситуацію поки не знайдуть щось своє, або ж були малопродуктивними.
Кор.: А приміщення Інституту завжди так само приємно виглядало зсередини, як тепер?
Є.І.Г.: Добре, що Ви про це запитали. В цьому приміщенні колись був Інститут історії Компартії України. І пам’ятаю, коли ми сюди вже заселилися, у мене, та й у багатьох було якесь відчуття сірості, незатишності, ми відчували у цих стінах дискомфорт, сюди не хотілося приходити, перебувати тут було некомфортно. І ось ми помітили, що наш новий директор мало-помалу покращує внутрішній дизайн, змінює інтер’єр. Потім активно доклався до цього і заступник директора із загальних питань Ігор Володимирович Буров. З’явилися вазони, стіни прикрасились портретами вчених, картинами, провели ремонти. Здавалося, дрібниці? Може хто так і думає. Але це не дрібниці, бо психологи давно довели, що дизайн робочих приміщень помітно впливає на настрій, самопочуття, працездатність. Так що, починаючи з облагороджування нашого рідного дому – Інституту – м’яко гармонізуючи кадровий склад науковців, підтримуючи наші ідеї, проекти Валерій Михайлович виводив Інститут соціології НАН України України на новий рівень. Науковий кістяк колективу консолідувався, посилилася серйозна робота, авторитет Інституту зростав.
Кор.: Саме тоді стартували найбільш значимі наукові проекти Інституту та його провідних співробітників?
Є.І.Г.: Старт відбувся вже в перші роки керівництва Валерія Михайловича. Саме тоді розпочався щорічне дослідження «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», який ми з Наталією Паніною запропонували і який з роками став потужним індикатором перетворень на історичному шляху України періоду Незалежності. Валерій Михайлович ініціювавав створення у 1997 році наукового квартальника – журналу «Соціологія: теорія, методи, маркетинг», аспірантського наукового збірника, щорічника «Українське суспільство», підтримав включення Інституту до програми «Європейське соціальне дослідження». Взагалі підтримував усе, що працювало на розвиток вітчизняної соціології, що піднімало суспільний та науковий авторитет наших соціологів та Інституту в цілому.
Зростав Інститут, зростали і ми. Валерій Михайлович захистив докторську, став академіком, ми з Миколою Олександровичем Шульгою довгі роки були його заступниками. Колектив із десяти наших співробітників на чолі з академіком В.М.Вороною отримав Державну премію України в галузі науки і техніки 2014 року. Активно працювали співробітники, захищалися кандидатські та докторські дисертації, зростала наукова молодь, в колективі виростали нові лідери.
Кор.: Так сталося, що Валерій Михайлович передав свою посаду Вам?
Є.І.Г.: Ну це ж не монархія. Не передав, а рекомендував, а вибирав мене колектив. Чесно кажучи, я багато років уникав усіляких пропозицій щодо директорських посад, в тому числі і в інших наукових установах, але цього разу аргументи Валерія Михайловича і колег мене переконали. Я вдячний колективу за довіру і вважаю це високою честю. Хотів би продовжували все те, що робив для нашого Інституту В.М. Ворона. Особливо наслідувати його стиль керівництва – демократичний, толерантний, вдумливий, інтелігентний – стиль «м’якої сили». Будемо робити все, щоб пам’ять про видатного організатора науки соціології академіка Валерія Михайловича Ворони була збережена. Книга, яку ми презентуємо, є підтвердженням і виявом нашої вдячної пам’яті.
Автор інтерв’ю: Віктор Рибаченко, радник директора Інституту соціології НАН України