Теоретичні нотатки

Ціннісний об’єкт на рівні повсякденного життя – це будь-який об’єкт матеріального або уявного характеру, у доступі до якого людина відчуває потребу. Важливо розрізняти ціннісні об’єкти, потреба у доступі до яких є мінливою чи тимчасовою (умовна цінність, або інтерес), та ціннісні об’єкти щодо яких така потреба є постійною (безумовна, або справжня цінність).

На перший погляд, досить дивно оцінювати фізичне здоров’я в якості індивідуальної цінності, оскільки очевидною є його важливість у житті кожної людини. Але, як виявилося, не так багато наукових робіт в соціальних науках присвячені здоров’ю саме в якості ціннісного об’єкта.

Наприклад, сучасна соціологія значно більшою мірою цікавиться, яким чином соціальні інститути (різноманітні системи правил та відносин у суспільстві) впливають на характеристики здоров’я різноманітних соціальних груп. З цієї точки зору досвід хвороб людини є результатом того, як організоване суспільство (White, 2016, p. 1). Важливими поняттями при такому погляді на проблему є «переконання щодо здоров’я» та «повсякденний досвід здоров’я та хвороб».

Перше поняття було введене до наукового обігу значно раніше. Національне дослідження переконань щодо здоров’я вперше проведене у США ще у 1963 році (Kirscht et al., 1966). В ньому вивчалися оцінки респондентів щодо серйозності різних захворювань, схильності до них, а також можливості їх запобігти. Цей напрям досліджень продовжується і дотепер. Зокрема, увага звертається на особливості зв’язку між станом здоров’я, переконаннями щодо нього, а також поведінкою під час лікування (див. напр.: Ronis, 1992; DiMatteo et al., 2007). Отже переконання щодо здоров’я є одним з елементів, які визначають особливості ставлення до цінності фізичного здоров’я у випадку кожної конкретної людини.

Що стосується повсякденного досвіду здоров’я та хвороб, то він став об’єктом ретельного соціологічного вивчення на початку 80-х років 20 століття, коли М. Барі дослідив хронічні захворювання як важливий переломний момент, що суттєво змінює життя людини (Bury, 1982). В одних випадках (зазвичай у молодому віці) усвідомлення нового життя, що передбачає біль та страждання не лише руйнує смислові, а отже і ціннісні основи життя, але й накладає суттєві обмеження на повсякденну активність. В інших, коли, наприклад, хронічні хвороби є очікуваними через вікові особливості, вони розглядаються як звичайна та невід’ємна частина власної біографії. Але в будь-якому випадку, за умов серйозної зміни стану здоров’я, люди стикаються з необхідністю створення нового погляду на власне життя, який би дозволив повернути відчуття стабільності та порядку.

Таким чином досвід здоров’я та хвороб з очевидністю вказує на ціннісний статус фізичного здоров’я у координатах індивідуального життя: фізичне здоров’я є базою повсякденної життєдіяльності, усвідомлення цінності якої посилюється з його поступовою втратою.

Важливим засобом взаємодії з цінністю фізичного здоров’я є власне тіло, яке також можна і слід розглядати в якості важливого ціннісного об’єкту. Так, тіло задає виміри фізичного здоров’я (Cunningham-Burley & Backett-Milburn, 1998, p. 148-157) - слабкі та сильні «точки»; сигнали, необхідні для зворотного зв’язку (часто саме від слабких «точок»); орієнтири вікового самоусвідомлення тощо. А відтак визначає фізичний капітал людини, який можливо конвертувати в інші форми капіталу - економічний, культурний та соціальний (Shilling, 2003, p. 111).

Власне, розгляд свого тіла (як і здоров’я в цілому) з позиції капіталу вказує на цікаву особливість фізичного здоров’я в якості ціннісного об’єкту індивідуального життя. В той час як суспільство або його окремі групи створюють різноманітні бажані уявлення (уявлення про публічне здоров’я, заняття фізичними вправами, кордони експериментування з тілом тощо), які покликані допомогти людині у формуванні ставлення до свого фізичного здоров’я й тіла, людина стає не просто власником своїх «фізичних ресурсів», а й головним розпорядником, який може затверджувати певний план їх використання, змінювати або відмовлятися від обраного плану з певних міркувань і навіть захищати їх від посягання з боку домінуючих у суспільстві стереотипів про фізичне здоров’я (Lupton, 1995, p. 155-156).

Таким чином, фізичне здоров’я є індивідуальним ціннісним об’єктом, що характеризується постійною присутністю, а також ресурсністю, якій притаманна обмеженість відновлення.

Цінність фізичного здоров’я у вимірі суб’єктивних смислів

Для того, щоб зрозуміти як люди бачать цінність фізичного здоровʼя (як і решту індивідуальних цінностей) у 2022 році я провів серію напівструктурованих інтерв’ю з респондентами різного віку, статі та професійної приналежності. Завдяки аналізу отриманих даних я виокремив дев’ять смислів, які люди вкладають у цю цінність.

Здоров’я – це відсутність проблем зі здоров’ям. Тобто коли людина має змогу взагалі не згадувати про своє здоров’я. Це стан звичного для неї існування, яке не обтяжується будь-якими фізичними утрудненнями. Ймовірно, звернення людини до такого смислу можливе тоді, коли вона вже отримала досвід проблем зі здоров’ям.

Здоров’я – це свобода. Взагалі індивідуальна свобода є окремою індивідуальною цінністю. Тому в цьому аспекті здоров’я виступає функціональною основою для свободи людини. Остання багато у чому обумовлюється та визначається саме доступністю різноманітних фізичних практик та можливостей.

Здоров’я – це приємні відчуття. Якщо ви систематично практикує фізичні вправи, то легко зрозумієте такий погляд на цінність здоров’я. Воно має об’єктивну гормональну основу, оскільки фізична активність стимулює продукування т.з. «гормонів щастя» – дофаміну, ендорфінів, серотоніну тощо.

Здоров’я – це моніторинг, підтримка та реагування. В інтерв’ю цей смисл згадувався доволі часто, хоча й може виглядати дещо дивним. Бо виходить, що здоров’я – це те як ми за ним доглядаємо. Цей смисл подібний до першого (відсутність проблем зі здоров’ям), але є більш проактивним.

Здоров’я – це ресурс. Знову ж таки, цей смисл не є поширеним, але, на мою думку, його можна назвати одним з найбільш проникливих. Як зазначалося вище у теоретичних нотатках, фізичне здоров’я є тим ресурсом, який людина використовує та конвертує в ресурси іншої природи. Тому, дійсно, наше життя багато у чому визначається саме тим, як ми до нього підходимо, на що міняємо, як швидко витрачаємо.

Здоров’я – це висока функціональність. Тут ми вже переходимо, умовно кажучи, з рівня «щоб не заважало» на рівень «щоб допомагало». І якщо за смислу «здоров’я – це моніторинг, підтримка та реагування» можна говорити про більшу усвідомленість його носіїв, то тут ми маємо справу з більшим рівнем домагань щодо можливостей свого здоров’я. Показово, що цей смисл зустрічався в інтерв’ю доволі часто.

Здоров’я – це образ життя. Тут маються на увазі не якісь специфічні практики, типу відвідування фітнес-центру чи басейну. Мається на увазі те, що наше здоров’я – це, буквально, наш образ життя загалом. Це визначення працює в обидва боки: образ життя позначається на здоров’ї, а здоров’я задає кордони можливого для образу життя.

Здоров’я – це відповідальність. В цьому значенні ми ніби повертаємося до смислу догляду (моніторинг, підтримка та реагування), але, насправді, підіймаємося до більш високого, етичний виміру, який є ціннісним у повному розумінні цього слова.

Здоров’я – це самостійність. В певному розумінні цей смисл наближається до цінності свободи, але в більш вузькому, або утилітарному, значенні. Мова іде не так про реалізацію бажань, як про можливість покладатися виключно на себе.

Описані смисли, на мою думку, можна розділити на 4 смислові виміри розуміння індивідуальної цінності фізичного здоров’я:

ВИМІР: мета	СМИСЛИ (кількість інтерв’ю зі згадкою)
Системний: побудувати робочу систему життєдіяльності	Ресурс (2); Образ життя (1)
Рівноваги: убезпечити себе від проблем зі здоров’ям	Відсутність проблем (3); Моніторинг, підтримка та реагування (6)
Винагород: отримувати бонуси від свого тіла	Свобода (1); Приємні відчуття (1); Висока функціональність (8); Самостійність (1)
Етичний: бути свідомим(-ою) щодо свого здоров’я	Відповідальність (2)

Якщо узагальнити ці результати ще більше, то можна побудувати смисловий простір індивідуальної цінності здоров’я:

В координатах цього простору людина на певному етапі свого життя може схилятися до розгляду здоров’я одним з чотирьох способів: 1) етико-охоронний – погляд на здоров’я як одну з головних цінностей життя, яка вимагає дбайливого ставлення та збереження; 2) етико-винагороджувальний – орієнтація на розвиток фізичного здоров’я, що відкриває прихований фізичний потенціал людини в якості самоцінного аспекту життя; 3) ресурсно-винагороджувальний – ставлення до здоров’я як до однієї з принципових об’єктивних підвалин, які забезпечують успіх людини в різних сферах життя; 4) ресурсно-охоронний – усвідомлення тих проблем, утруднень та обмежень, що слідують за вичерпанням як поточних фізичних сил, так і постійних можливостей власного організму.

Цінність фізичного здоров’я українців під час широкомасштабного вторгнення Російської Федерації

У червні 2022 року, за фінансування Національної академії наук України, Інститут соціології провів опитування з ціннісної проблематики. Основою опитування виступила онлайн панель «Власна Думка», яка дозволила відтворити у вибірці структуру міського населення України у віці від 18 до 55 років (розмір вибірки – 2780 респондентів).

Одним з головних завдань опитування було встановлення ціннісних пріоритетів українців. Для побудови відповідного рейтингу було використане ранжування та метод Кондорсе. З огляду на це, говорячи спрощено, наведені нижче результати демонструють не абсолютну важливість цінностей (або скільки респондентів про неї сказало), а відносну – як часто вона стає важливішою при порівнянні з іншими цінностями. Як виявилося, індивідуальна цінність фізичного здоров’я (в значенні хорошого фізичного самопочуття і стану здоров’я) посіла найвище місце із значною перевагою над іншими цінностями:

У жовтні 2023 року було проведено ще одне опитування, яке також фінансувалося Національною академією наук України. Цього разу загальнонаціональне комбіноване опитування (телефонне + онлайн) дорослого населення України у віці від 18 до 69 років (розмір вибірки – 2767 респондентів). У ньому, щодо ціннісної проблематики, увага була приділена ціннісним силам та амбіціям – тому, чи є в людей бажання та сили для забезпечення індивідуальних цінностей. Перелік цінностей був тим самим, що й у 2022 році.

І виявилося, що цінність фізичного здоров’я займає ледь не останню позицію – гірша ситуація лише з цінністю багатства. Абсолютна більшість опитаних сказали, що хоча вони вважають цінність фізичного здоров’я важливою, їм бракує сил для її забезпечення або ж існують суттєві об’єктивні перепони на шляху її реалізації:

Таким чином, за найвищої затребуваності цінність фізичного здоров’я є однією з найбільш проблематичних в розумінні її задоволення. Чи є фактор війни визначальним для такої ситуації, мені важко сказати, бо подібних досліджень до широкомасштабного вторгнення ми не проводили.

В опитуванні 2023 року індивідуальна цінність фізичного здоров’я оцінювалася за допомогою двох індикаторів – просто «здоров’я» та «життєвої енергії та фізичного тонусу». З точки зору бажання і сил для їх забезпечення було зафіксовано такі результати:

Чи є у Вас бажання та сили для забезпечення переліченого?	Індикатор
	Здоров’я	Життєвої енергії та фізичного тонусу
Немає такого бажання	2,8 %	5,3 %
Є бажання, але нема сил	22,6 %	34,1 %
Є бажання, але це ніяк від мене не залежить	31,3 %	19,1 %
Є і бажання, і сили	43,2 %	41,5 %

І хоча за кожним з індикаторів ми бачимо трохи більше 40% тих, хто має і бажання і сили, лише 29,3% усіх опитаних обрали відповідний варіант відповіді в обох випадках.

Замість підсумку

Думаю, для читача буде цілком очікуваним те, що ціннісно-мотиваційні характеристики пов’язані зі станом у відповідних сферах життя. Не є виключенням і фізичне здоров’я. Так, самооцінка респондентами стану свого фізичного здоров’я добре ілюструє зміни у ціннісних силах і амбіціях щодо нього:

Як можна побачити, виснаження або фрустрація у сфері здоров’я домінують серед респондентів, які оцінюють стан свого здоров’я як дуже поганий, поганий або задовільний. В останньому випадку поширеність виснаження та фрустрації становить відносну більшість, в перших двох – абсолютну. Серед респондентів, які оцінюють своє здоров’я як хороше або відмінне, картина є протилежною. Абсолютна більшість тут – це люди, які характеризуються наявністю життєвих сил та амбіцій щодо підтримання або розвитку свого фізичного здоров’я.

А зараз, завершуючи цей матеріал, я пропоную кожному читачу поглянути на останній графік та оцінити, де на ньому знаходитися особисто Ви. Яке ставлення до цінності фізичного здоров’я «розмістило» Вас у дану позицію? Можливо, Ви ніколи усерйоз про це не замислювалися? Чи є Ваш теперішній погляд конструктивним щодо поточного стану здоров’я? І якщо його треба змінити, то яким чином і заради чого?

Посилання:

1. White, K. (2016). An introduction to the sociology of health and illness. London: Sage.
2. Kirscht, J. P., Haefner, D. P., Kegeles, S. S., & Rosenstock, I. M. (1966). A national study of health beliefs. Journal of Health and Human Behavior, 248-254.
3. Ronis, D. L. (1992). Conditional health threats: Health beliefs, decisions, and behaviors among adults. Health Psychology, 11(2), 127–134.
4. DiMatteo, M. R., Haskard, K. B., & Williams, S. L. (2007). Health beliefs, disease severity, and patient adherence: a meta-analysis. Medical care, 45(6), 521-528.
5. Bury, M. (1982). Chronic illness as biographical disruption. Sociology of health & illness, 4(2), 167-182.
6. Cunningham-Burley, S., & Backett-Milburn, K. (1998). The body, health and self in the middle years. In The body in everyday life (pp. 142-160). London: Routledge.
7. Shilling, C. (2003). The body and social theory. London: Sage.
8. Lupton, D. (1995). The imperative of health: Public health and the regulated body. London: Sage.