Зараз ми все частіше чуємо про хаотизацію глобальної світової системи, про зміну глобального світового порядку, яка має після цього настати. Але що це означає з соціологічної точки зору, де саме ми можемо спостерігати цю світову хаотизацію і які зміни світового впорядкування нас можуть очікувати?
Часто, говорячи про порядок в державі, ми несвідомо маємо на увазі ті хороші закони, що мають прийматися і сприяти суспільному добробуту. Але насправді це про формальний, швидше правовий порядок. Соціологію ж цікавить той реальний порядок, яким живе суспільство. А він не в писаних законах, а в тих звичних діях (практиках) повсякденності, які реально існують, повторюються у взаємодіях людей. І тим самим утворюють те, що ми могли б назвати суспільною тканиною. Розриви в цій тканині, що зростають, ведуть до її руйнації, і, в решті решт, до світової хаотизації.
Як же виглядає цей процес, де ми можемо його побачити і спостерігати емпірично? Цей рух до кризової хаотизації і виходу на те, що тепер часто називають точкою біфуркації (критичного зламу світової впорядкованості) можна підкріпити рядом емпіричних спостережень. Усі вони будуть стосуватися різного масштабу порушень в практиках взаємодій, що спостерігаються після початку війни росії проти України.
Починалося це з великого потоку біженців з Україні, підсилювалося внаслідок суттєвих змін в економічних відносинах внаслідок санкцій проти росії і її партнерів, і зараз на шлях швидкого руху до точки біфуркації світ вийшов після подій в Ізраїлі, початку пропалестинських протестів в Європі і антисемітських виступів, що їх супроводжують. Найважливіше тут саме руйнування сьогодення пересічних людей, відбуваєтся необернено і практично одночасно в багатьох країнах світу. Бо не в високих інституціях, а саме тут починається глобальна руйнація попереднього світового порядку. Інституції просто опиняються перед фактом неспроможності цьому запобігти.
Вітчизняні реалії. Війна завдала масштабного удару по практикам повсякдення наших громадян, змінивши звичне і усталене для більшості українців. Хтось звичну мирну працю змінив на роботу від назвою «війна» (до речі, саме так починають це називати ті, що довгий час знаходяться на фронті – це робота). Хтось раптово змінив звичний побут і життя в рідному місті на життя біженця – чи то в іншому місці нашої країни, чи то за кордоном. І навіть ті, хто вирішив залишатися на місці, не можуть продовжувати жити в форматі попередніх практик – на вільних територіях звучить тривога, треба спускатися у сховища, треба опановувати практики життя без світла, води, тепла, часто зв’язку і Інтернету. Якщо місто чи село під масованими обстрілами, то зміна практик взаємодій стають ще більш суттєвими. Про життя на окупованих територіях взагалі треба говорити окремо – там зміни є ще радикальнішими аж до вимог змінити громадянство під загрозою позбавлення усіх прав на соціальну допомогу – медичну, гуманітарну, виплату пенсій та т.і.
В якості емпіричного підтвердження цього пошлемося на інтерв’ю, яке дав журналу «Форбс» керівник КМІСу Володимир Паніотто на початку 2023 року. Ці слова і цифри багато про що говорять: «Зниження доходу фіксується у 70% населення, погіршення психічного здоров’я помічають 64%, а фізичного – 50% опитаних. Розлуку із сім’єю за цей рік переживають 46%. Втратили роботу 29% опитаних». Це лише кілька рядків сухих цифр. Для нас вони стають емпірично вагомим і значущим показником, коли ми переведемо це на мову практик повсякдення.
Що означає зниження доходу? За цим втрата роботи або зменшення оплати, перехід на неповний робочий день, втрата бізнесу. Усі ті витрати, що були за попереднього рівня доходу, є зруйнованими. Мовою практики це стосується як щоденного походу до магазину, так і планування якихось більших витрат, тої регулярності, з якою на це відкладалися гроші. А найголовніше – при цьому зруйнованими є ті чисельні і малопомітні, але сталі практики взаємодії між людьми, які все це супроводжували. Звичайно, таке траплялося в окремих випадках і раніше, коли люди втрачали доходи. Але це були локальні кризи і стабільність оточення допомагала їх швидко залагодити тим чи іншим чином (знайшов нову роботу, допомогли друзі чи рідні, були якісь накопичення і т.ін.). Але зараз ситуація виглядає іншою, це зачепило переважну кількість членів суспільства, 70%. А це означає, що усе звичне, буденне, що спиралося на попередні прибутки, зруйнувалося саме у такої кількості людей. Руйнування повсякдення виявилося надзвичайно масштабним, корозії зазнала вся соціальна тканина.
Так само ми можемо перекласти на мову практик повсякденних взаємодій усі інші цифри, що наведено в поданій вище цитаті з інтерв’ю нашого відомого соціолога. Про зниження здоров’я говорять 64% громадян. За цим стоїть і вимушене переселення, і втрата домівки, втрата можливості купувати ліки і взагалі звертати увагу на здоров’я. І, знову таки, це означає радикальну руйнацію попереднього малюнку практик здоров’я і відсутність адекватних нових.
Таким чином констатуємо – руйнація попереднього соціального порядку в нашій країні виявилася дуже масштабною. Міра масштабності є різною по регіонах (аж до повної руйнації окремих населених пунктів), але вона присутня в усіх локальностях України як соціальної системи.
Європейські реалії. Більшою чи меншою мірою все сказане про Україну, стосується і повсякденного життя громадян інших європейських – і не лише – країн. Факторів, породжених війною, що чинили трансформуючий вплив на ці практики мешканців інших країн, було багато. Подивимося на найважливіші.
Практики співпраці з росією і Україною в різних інституційних полях країн Заходу суттєво змінилися – це стосується і торгівлі, і бізнесу, й інших сфер, таких як освіта, медицина, спорт, туризм тощо. Знову таки підкреслимо – це відбувається одночасно. На низовому рівні, там, де власне, і існує, підтримується і руйнується соціальний порядок, це вплинуло на повсякдення пересічних громадян. Комусь довелося дорожче платити за послуги, хтось втратив роботу або прибутки, хтось змушений був припинити особисті контакти з росіянами саме з причини санкцій проти країни. Хтось відмовився від туристичних поїздок в росію, а комусь довелося відмовитися від запрошення російських туристів до себе. І за цим усім – невидимі мережі соціальних взаємодій, які розриваються і розривають соціальну тканину вже тих суспільств.
Окремим фактором є поява великої кількості біженців з України в різних країнах світу. За даними європейської статистики – на лютий 2024 року з України виїхало більше 6 млн. людей, найбільше їх прийняли такі країни, як Німеччина, Польща, Чехія. Раптова одночасна поява мільйонів нових суб’єктів взаємодій на теренах Європи не могла не вплинути на мережі повсякденних взаємодій вже в цих суспільствах. При цьому це були не просто економічні біженці, до яких Європа вже звикла, які мігрують туди постійно. Ці люди несли на собі інформаційний ореол великої війни, яка спалахнула в Європі.
Тому можемо сміливо припустити – відлуння війни в Україні суттєво відбилося і на практиках повсякденних взаємодій між громадянами в інших країнах. Корозія соціальної тканини має місце і там, хоча і не є такою обвальною, як у нас.
Глобальний вимір. Ця картина суттєво змінилася в бік збільшення хаотизації соціального простору з моменту подій на Близькому Сході, які розпочалися з нападу бойовиків Хамас на Ізраїль 7 жовтня 2024р. та операції у відповідь у Секторі Газа. Масштабні антисемітські протести, що прокотилися Європою, несподівана активізація право-радикальних рухів, внесли свій немалий внесок в ті руйнації повсякденних взаємодій, що спостерігаються в світовому соціальному просторові. Аналітичний портал «Слово і діло» показав статистику, що це підтверджує: антисемітські висловлювання зросли на 1180%. Переслідування за цією ознакою на 660%, насильницькі дії на 330%, погрози на 300%, акти вандалізму на 128%. Лідерами в цих подіях виявилися Франція, Британія і Німеччина. В перекладі на практики повсякдення це дає нам значне збільшення розривів в світовій соціальній тканині.
Ситуація в світі з кожним днем стає все більш напруженою, якщо згадати про масштабні протести фермерів в Польщі і по усій Європі, події в США, пов’язані з наступними виборами і погрозами Д.Трампа вивести країну з НАТО, перешкоджання допомозі Україні.
Всі наведені дані вже на емпіричному рівні роблять обґрунтованим твердження, що світова система перебуває або стрімко наближається до критичного рівня хаотизації, або до точки біфуркації. Що ж може статися далі?
Точка біфуркації – це не просто криза світового масштабу, це той рівень кризи, коли вже неможливе повернення до старого (точка неповернення), і невідворотною є поява нового порядку – як на рівні формальному, так і на рівні повсякдення. Тут часто згадують непередбачуваність, що виникає в точках біфуркації. Що це означає? Насправді йдеться не про повну непередбачуваність, а про можливість передбачити наступний новий порядок, але лише в термінах кількох варіантів. І який з них стане реальністю може вирішити якась мала випадкова події, так званий Чорний Лебідь, згадки про що теж можна почути досить часто.
А чи можна щось сказати про варіанти змін світового порядку, яких ми можемо очікувати? Спираючись на теоретичні уявлення про зміни в складних нелінійних соціальних системах, можемо про це говорити з певною мірою впевненості. Які ж ці варіанти? Назвемо їх в термінах тих культурних контурів, які дадуть їм підтримку на рівні цінностей і норм. І тим самим зафіксують їх в практиках повсякденних взаємодій, що ми позначили як реальне життя соціального порядку.
Варіант 1. Гіпермодерн. Це продовження того порядку, що ми звично називаємо модерним, але зі спробою «полагодити» ті збої у прийнятті рішень, які спостерігаються в роботі усіх міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ, НАТО, Рада Європи – за рахунок залучення штучного інтелекту, нових технологій. Соціальний менеджмент (менеджмент порядку) залишиться на попередніх принципах (умовно західного, модерного типу), але підсилиться новими ШІ-технологіями.
Варіант 2. Інтегральна Традиція. Протистояння, що спостерігаються, оглядачі часто позначають як протистояння цивілізації і архаїки, Модерну і Традиції. Цей варіант означає перемогу традиції, але в її найбільш агресивному форматі. На цьому боці як представники тих країн, що відверто виступають проти Заходу, так і праві сили в самих західних країнах. І, як би це не здавалося неймовірним, цей варіант не можна виключати. Для реалізації першого потрібний світовий Інтернет, а прибічники другого намагатимуться цю світову мережу зруйнувати.
Варіант 3. Традомодерн. Можливо найбільш обнадійливий варіант в плані сподівання на якусь нову світову рівновагу. Він передбачає збалансованість Традиції і Модерну. На світі є багато країн, де ці два культурних формати достатньо добре поєднуються. Це Японія, Південна Корея, Індія, Китай, Сінгапур, Ізраїль та інші. Ми бачимо, як деякі з цих країн (Китай, Індія) стають все більш поважними гравцями на світовій арені, ставлячи під сумнів можливість продовження безумовного домінування Заходу. Але й повної руйнації підмурків західної культури вони не прагнуть, бо самі успішно використовують усі її надбання.
Якою може бути тут роль України? Думаю, вона є особливою. Наша незавершена модернізація з недоліку стає певною надією. Модерн і у нас поєднується з Традицією, але особливим чином. Відсутність міцної держави, якою нам часто дорікали, дала народові здатність до самоорганізації, традиція козацтва, століттями культивоване впорядкування життя на цій основі, оживають зараз в наших добровольчих загонах і волонтерстві. Це дивує і вражає європейців, і тим самим Україна вносить нові смисли в європейський культурний простір. Якщо в світі нове впорядкування піде за сценарієм варіанту 3, то досвід України може бути суттєвим підмурком для приживлення його на європейському просторі.