Протистояти стресовим ситуаціям, долати стрес, або пристосовуватися до нього, люди можуть за допомогою різних засобів, одним з яких є релігія. Здатність останньої полегшувати для своїх послідовників страждання, знімати напругу, зберігати душевний спокій в складних життєвих ситуаціях, компенсувати життєві проблеми та негаразди підтверджується багатьма прикладами з реального життя, і навіть для науковців є певною аксіомою (говорячи про соціальні функції релігії релігієзнавці часто виділяють компенсаторну функцію).

Подібний потенціал релігії (принаймні великих світових релігій) визначається кількома складовими. По-перше, релігійне вчення пропонує пояснення того, як влаштований світ, і звідки беруться труднощі та страждання. Адже джерелом стресу часто виступає ситуація невизначеності, коли людина не розуміє, чого щось відбувається саме так, і чим це закінчиться. Релігійні ж вчення пропонують відповідні пояснення (божественна воля, людські гріхи), і так само пропонує відповідь щодо майбутнього (виконання волі Божої допоможе, забезпечить вирішення проблем, невиконання ж призведе до кари). По-друге, релігійні вчення пропонують надію на покращення ситуації в цьому житті, та обіцянку відшкодування страждань в іншому житті. По-третє, самі релігійні практики (молитви, медитації тощо) можуть створювати позитивний або нейтральний настрій, і тим самим допомагати людині долати психологічну напругу, роздратування, відчай. По-четверте, релігія зазвичай пов’язана із функціонуванням релігійних спільнот (груп, Церков), а ці спільноти можуть полегшувати стресові стани шляхом простого спілкування між їх членами, надання одновірцями моральної підтримки (іноді проста розмова з іншими людьми, співчуття та підтримка з їхнього боку, зменшує відчуття стресу), а також можуть надавати й пряму матеріальну підтримку (допомога грошами чи іншими ресурсами, або працею одновірців).

Проте компенсаторно-заспокійлива, послаблююча стрес дія не є єдино можливою, і релігія може мати й цілком протилежний ефект, коли вона навпаки створює чи посилює стрес. Адже розвинені релігії базуються на уявленні про гріховність природи людини (і багато людських дій та прагнень інтерпретують саме в категоріях гріха, тобто злочину проти божественної волі), та погрожують посмертною відплатою за ці гріхи. Відповідно для частини віруючих релігійність стає джерелом постійної напруги, з огляду неспроможності побороти гріховні бажання, та непевності щодо отримання посмертного спасіння чи прокляття. Відомий економіст та соціолог Макс Вебер пояснював особливу комерційну активність кальвіністів саме постійною невпевненістю та страхом посмертного майбуття, успіх в якій розглядався як знак обраності Богом та надією на майбутнє спасіння.

До того ж очевидно, що релігійний вплив на стресові стани є не автоматичним та обов’язковим, а лише потенційним. Адже і особиста релігійність може бути різною (сильною чи слабкою, активною чи пасивною, орієнтованою на етичні чи містичні складові релігії), і релігійні спільноти можуть функціонувати по різному (взаємодії в них можуть бути тісними та емоційними, або формальними, вимоги до учасників спільноти можуть бути жорсткими, або м’якими, обмеженими). Тому значення релігії для протидії стресу може бути різним в різні часи та в різних суспільствах, і це питання потребує окремого аналізу.

Спробувати визначити якими чином релігія впливає (і чи впливає взагалі) на стрес в Україні ми можемо скориставшись проведеним Інститутом соціології НАН України в 2023 році загальнонаціональним масовим опитуванням, в якому досліджувалися стресові стани українців. В аналізованому опитуванні поряд з ознаками, що вимірювали стресові стани, містилися кілька ознак, які вимірювали різні пов’язані з релігією характеристики.

Визначити наявність чи відсутність зв’язку між релігійними чинниками та стресовими станами ми можемо двома шляхами. По-перше, можна поглянути на те, що самі люди думають з цього приводу, як вони самі вважають, допомагають їм релігійні практики, чи ні. По-друге, можна поглянути, чи є зв’язок між релігійними показниками та рівнем стресу. Тобто будемо виходити з гіпотези, що у випадку наявності релігійного впливу на стресові стани це має проявлятися на колективному рівні в наявності відмінностей за відповідними показниками між релігійними та нерелігійними людьми. Адже якщо релігійність має позитивний (чи негативний) вплив на стрес, то ми маємо побачити, що в групі релігійних осіб поширеність стресу буде меншою (чи більшою), ніж в групі тих, хто не є релігійним. І навпаки, якщо між групами релігійних та нерелігійних осіб за показниками стресу відмінностей не фіксуватиметься, це дасть підстави говорити, що в даному випадку релігія не є значущим чинником, а рівень стресу в обох цих групах визначається іншими, не пов’язаними з нею аспектами індивідуального життя.

Якщо звернутися до самооцінок респондентів, то однозначно проглядається позитивна роль релігії у протистоянні стресам. В аналізованому опитуванні пропонувалося оцінити низку практик (зокрема релігійних та духовних), з погляду їх корисності чи шкідливості для боротьби зі стресом. Якщо зважати лише на тих респондентів, для яких та чи інша практика є актуальною (неважливо в позитивному чи негативному значенні), то релігійні елементи мали досить високу оцінку. Зокрема 76% з тих, хто їх оцінював, зазначили, що такі практики скоріше допомагають у відповідних ситуаціях. Причому за цим показником релігійні практики відставали лише від дозвілля та відпочинку, знаходилися на одному рівні зі спілкуванням та взаємодією з людьми поза роботою, і випереджали роботу, приймання лікарських речовин, професійну психологічну допомогу, їжу та стимулюючі речовини (див. Табл. 1).

Табл. 1

Частки респондентів, які оцінювали різні практики як такі, що допомагають в подоланні стресу

	%
Дозвілля та відпочинок	86
Спілкування та взаємодія з людьми у справах поза основною роботою	77
Релігійні або духовні практики	76
Робота	66
Лікарські речовини (наприклад, заспокійливі, снодійні, стимулятори)	63
Професійна психологічна допомога	61
Їжа та смаколики	54
Інші речовини (наприклад, алкоголь, тютюн, енергетичні напої)	30

Тобто, якщо орієнтуватися на самооцінки людей, на їх суб’єктивне сприйняття, то релігійні та духовні практики видаються дуже вагомим засобом протистояння стресу. Проте якщо ми поглянемо на об’єктивні показники стресу серед тих осіб, які звертаються до подібних практик, то побачимо іншу картину.

В аналізованому опитуванні для вимірювання стресових станів використовувалися низка методик, а саме індекс тривожності, індекс депресії, індекс ворожості, індекс виснаженості, індекс психологічних ресурсів, індекс дистресу (на основі якого було сформовано ознаку з трьома рівнями дистресу – нормальним, підвищеним та високим). І якщо ми порівняємо за цими показниками групи респондентів з різною оцінкою ролі релігійних та духовних практик у подоланні стресу (тих, хто зазначили, що такі практики їм допомагають, тих, хто не відчувають такого впливу, і тих, хто такими практиками не користується), то виявиться, що: 1) великих відмінностей між цими групами немає; 2) у випадку, коли певні відмінності є, то зазвичай вони полягають в гірших показниках серед тих респондентів, які відзначали позитивний вплив релігійних чи духовних практик.

Адже за всіма зазначеними вище показниками перевагу мають ті респонденти, хто не практикує релігійні або духовні практики (хоча не у всіх випадках ця перевага є статично значущою). Натомість між групами тих, хто вказав на корисність цих практик для подолання стресу, та тими, хто не міг визначитися в цьому питанні, відмінності мають місце лише щодо індексу психологічної стійкості, коли останній є кращим (хоча й не набагато) в першій групі (табл. 2-3).

Табл. 2

Індекси психологічних станів в різних групах (2023 р., середні бали)

Індекси	Групи респондентів
	Зазначили, що релігійні або духовні практики здебільшого допомагають в подоланні стресу	Не змогли визначитися, допомагають релігійні або духовні практики в подоланні стресу чи шкодять	Релігійні або духовні практики не практикуються / не актуальні
Індекс тривожності (діапазон значень від 0 до 12)	4,54	4,71	4,10
Індекс депресії (діапазон значень від 0 до 12)	3,37	3,70	3,29
Індекс ворожості (діапазон значень від 0 до 12)	2,87	3,11	2,56
Індекс виснаженості (діапазон значень від 0 до 12)	4,48	4,46	4,17
Індекс психологічних ресурсів (діапазон значень від 8 до 40)	27,72	26,56	27,83

Табл. 3

Співвідношення рівнів дистресу в різних групах (2023 р., %)

Рівень дистресу	Групи респондентів
	Зазначили, що релігійні або духовні практики здебільшого допомагають в подоланні стресу	Не змогли визначитися, допомагають релігійні або духовні практики в подоланні стресу чи шкодять	Релігійні або духовні практики не практикуються / не актуальні
Нормальний	66,1	64,8	71,4
Підвищений	23,2	22,9	19,1
Високий	10,7	12,3	9,4

Тобто маємо ситуацію, коли переважна більшість дотичних до релігійних або духовних практик осіб вважають, що такі практики допомагають їм протистояти стресам, але за об’єктивними показниками стрес серед них поширений не менше (або й трохи більше) ніж серед тих, хто цих практик не звертається. Такий стан може мати два пояснення – або декларована значущість релігійних та духовних практик для протидії стресам є сильно перебільшеною (великою мірою надуманою), або різні не пов’язані з релігією чинники допомагають у протидії стресу не гірше, або й трохи краще, ніж релігійні практики.

Аналогічні висновки можна зробити якщо спиратися не на самооцінки респондентів, а на їхні дії. В аналізованому опитуванні респондентам пропонувалося зазначити частоту з якою вони звертаються до духовних практик (Примітка: Запитання формулювалося як «Незалежно від того, чи відносите Ви себе до якоїсь релігії або віросповідання, скажіть, будь ласка, наскільки часто Ви звертаєтеся до духовних практик (молитов, медитації, духовних обрядів тощо) з власної ініціативи?»; було можливо обрати варіант зі шкали від повної відсутності таких практик, до щоденного звернення). І якщо ми порівняємо групи з різною частотою подібних дій, то у них за індексами, що пов’язані зі стресовими станами, так само або не буде різниці, або відмінності будуть досить невеликими (причому пр. наявності відмінностей гірші показники є саме серед тих, хто практикує духовні практики частіше). Натомість відносно найкращі показники фіксуються в групі тих, хто молитви, медитації, обряди не практикує (див. рис. 1-2).

Рис. 1. Індекси стресових станів в групах осіб з різною інтенсивністю звернення до духовних практик (2023 р., середні бали)

Рис. 2. Рівні дистресу в групах осіб з різною інтенсивністю звернення до духовних практик (2023 р., %)

Можна припустити, що в цьому відбивається відмінності за потребою в протистоянні стресовим станам – тобто ті, хто менше стикається з такими станами, менше шукають й розради в релігії, а ті, хто мають більше проблем, активніше до неї звертаються. Але навіть в цьому випадку напрошується висновок, що активність у духовних практиках не допомагає в подоланні стресів – ті, хто мають проблеми, часто моляться, але це не знижує стрес (або знижує незначним чином).

Таким чином на масовому рівні не фіксується помітного ані позитивного, ані негативного впливу релігійних компонентів на протидію стресовим станам. Безумовно, в окремих випадках, на рівні конкретних людей та конкретних обставин релігія допомагає протистояти стресам, але на рівні великих мас віруючих подібної дії не спостерігається.