У розвинутих країнах світу електоральні баталії зазвичай зосереджені навколо таких тем, як економічна політика, міграція, зміна клімату, гендерна проблематика та захист меншин. До цього також слід додати питання зовнішньої політики з огляду на актуальну геополітичну ситуацію. Звичайно пріоритет певних питань може залежати від історичного контексту та конкретного виборчого циклу, однак загальною і ключовою темою залишається економічна політика, а саме дебати щодо рівня державного регулювання, оподаткування та заходів подолання економічних криз. Власне, саме на цьому базувалися традиційні поділи політичних партій на ліві та праві. Зазвичай ліві партії, прагнучи знайти підтримку серед електорату, пропонують збільшити роль держави в регулюванні економіки. Вони акцентують увагу на розширенні державних послуг у галузях освіти та охорони здоров’я, соціального захисту вразливих груп населення за рахунок оподаткування заможних верств. Натомість партії, які сповідують праву ідеологію, закликають мінімізувати державне втручання, віддають перевагу ринковим механізмам та приватному сектору. Ця ідеологія більше до вподоби тим, хто вважає, що добробут кожного залежить від його власних вмінь та зусиль. Звичайно, що останнім часом такі ідеологічні відмінності є менш виразними, оскільки на практиці багато політичних партій займають помірковані позиції, комбінуючи елементи обох ідеологічних підходів.

До цього ще й додався політичний поділ між системними та популістськими партіями. Втім, розмаїття рис популізму дало підстави називати цей феномен «тонкою» ідеологією. Йдеться про відсутність ґрунтовного, послідовного та вичерпного пояснення соціального світу, яке пропонують «повні» ідеології (комунізм, лібералізм тощо). Відтак, популізм завжди поєднується з актуальними в певному середовищі на той момент ідеологіями. Саме тому, коли йдеться про певний різновид популізму, подеколи можуть розрізняти правий та лівий популізми. Однак загалом риторика популістів мімікрує зі змінами актуальних проблем у певному суспільстві.

На відміну від розвинутих країн, ідеологічна структура політичних партій в Україні мала свої особливості, оскільки формування українського суспільства як перехідного проходило через низку транзитів. Зокрема, крім переходів від планової економіки до ринкової економіки та від авторитаризму до демократії, Україні доводилося розбудовувати власну державність та формувати політичну націю. За цих умов ідеологічна заангажованість політичних сил в Україні співвідносилася з актуалізацією певних соціальних змін у суспільстві.

Після проголошення незалежності масштабна приватизація промислових підприємств і структурні перетворення постсоціалістичної економіки на капіталістичну були головним вододілом у ставленні населення України до державної влади та відповідним чинником електоральної поведінки. Запровадження ліберальних економічних реформ впродовж 1990-х років чітко диференціювало суспільство за ідеологічними вимірами, коли люди, які негативно ставилися до ринкових нововведень, оцінювали діяльність владних представників негативно, натомість ті, хто погоджувався з необхідністю ринкових перетворень, загалом позитивно. Згідно даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України найбільша підтримка «лівих» політико-ідеологічних течій тривала впродовж 1998–2012 років. Зокрема, в кінці 1990-х років комуністичну ідеологію підтримував майже кожен п’ятий громадянин України. Власне, результати парламентських виборів 1998 та 2002 років засвідчили вагому підтримку тодішніх комуністів та соціалістів.

Однак у подальшому до ідеологічних детермінант додалися ще й етнокультурні, регіональні та геополітичні чинники, які у 2000-і роки стали визначальними в оцінці владних структур та в електоральній поведінці. Для одних загроза поглинання Росією робила європейську та євроатлантичну інтеграції необхідною як засіб збереження незалежності та формування україноцентричної ідентичності. Натомість для людей, які були орієнтовані на надання статусу офіційної російській мові, збереження радянської, а пізніше проросійської ідентичності спрямовувало до підтримки ініціатив зближення з Росією. Попри поширеність антиелітарних настроїв у роки незалежності, існування тривалої поляризації суспільства за геополітичними орієнтаціями спонукало населення України підтримувати політичні сили традиційного, усталеного істеблішменту, який змагався в рамках кланово-лідерської партійної системи, де суперечності між провідними партіями мали не ідеологічний, а більше кон’юнктурний характер.

Якщо ж брати до уваги безпосередньо динаміку політико-ідеологічних орієнтацій населення України впродовж десятиліття перед повномасштабною російською агресією, то згідно даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України певних, хоч нетривалих змін зазнала підтримка лише окремих ідеологій (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка відповідей населення України на запитання «У політичному спектрі зазвичай вирізняються окремі більш або менш самостійні течії. Нижче наведено декілька таких течій. Виберіть, будь ласка, одну з них, яка найближча Вам», %

Варіанти відповідей	2012	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020	2021
Комуністична	8,1	11,3	4,1	4,4	4,2	3,8	3,4	3,3	3,8	4,2
Соціалістична	11,9	6,3	9,1	8,8	9,0	5,8	7,3	7,1	8,8	9,2
Соціал-демократична	10,8	9,9	9,8	15,1	9,4	10,2	9,7	11,4	9,1	12,6
Зелені	2,2	1,6	1,9	1,7	2,2	1,6	2,0	4,5	2,9	2,9
Ліберальна	1,2	1,7	2,5	3,6	2,8	2,1	2,5	4,0	3,8	3,1
Християнсько-демократична	2,6	2,8	3,6	4,8	5,8	3,7	2,9	3,4	3,1	4,6
Національно-демократична	7,4	9,7	14,1	18,9	11,1	14,5	11,5	14,7	9,4	10,1
Націоналістична	2,3	3,6	4,7	3,8	3,3	3,9	3,1	4,3	3,8	2,8
Інше	0,3	0,8	0,8	0,4	0,3	0,3	0,2	0,2	0,9	0,5
Жодна взагалі	12,6	13,8	11,3	6,9	14,4	9,8	13,6	11,9	12,1	13,4
Ще остаточно не визначив своєї позиції	14,7	14,8	14,4	12,0	14,3	14,4	15,1	12,6	17,3	12,2
Я не розуміюся на цих течіях	25,7	23,6	23,6	19,0	23,2	29,8	28,8	22,5	24,9	24,5
Не відповіли	0,2	0,0	0,1	0,6	0,1	0,1	0,0	0,0	0,2	0,2

Після Євромайдану та з початком російської агресії 2014 року зросла ідентифікація з «правими» ідеологіями, зокрема з національно-демократичною ідеологією. Особливо виразно це зростання проявилося у 2015 році, на піку інтенсивності конфлікту на Донбасі. Однак після 2019 року ця підтримка скоротилася і повернулася до показників 2013 року. Характерно, що події російської агресії 2014–2021 років не відобразилися на підтримці націоналістичної ідеології. Натомість безповоротного зниження зазнала підтримка комуністичної ідеології, представники якої не приховували своєї проросійської позиції.

Також слід звернути увагу на те, що близько половини дорослого населення не мали чіткої ідеологічної ідентифікації. Саме ці люди стали соціальною базою для подальшої підтримки популістських сил. Після анексії Росією Криму та частини Донбасу з відповідною втратою вагомої частки проросійського населення відбулася переоцінка проросійського вектору розвитку України, що суттєво нівелювало суспільну поляризацію за геополітичними орієнтаціями. Зрештою, наявні популістські орієнтації були сповна втілені в електоральну поведінку – популістського електорального феномену 2019 року, коли т.з. «втома від війни» схилила більшість українців проголосувати за політиків-популістів, які обіцяли досягнення миру і зосередження на модернізації економіки та суспільного життя. У 2019 році вперше електорати переможця та переможеного у президентських виборах суттєво не відрізнялися за зовнішньополітичними преференціями. Прихід до влади В. Зеленського та його політичної сили у подальших парламентських виборах ознаменувався підтримкою у більшості регіонів України, коли проблеми ідентичності чи зовнішнього вектору розвитку країни перестали поляризувати український соціум.

Крім цього, для приходу до влади популістів потрібні були ще умови, за яких традиційні провладні та опозиційні сили остаточно вичерпали б віру ідеологічно неідентифікованого електорату. Для розуміння цього явища важливим в даному контексті є напрацювання Олександра Вишняка, який був незаперечним авторитетом у галузі електоральної соціології. Багаторічні дослідження електоральних преференцій та електоральної поведінки дали йому змогу обґрунтувати теорію «ідеологічного та економічного» голосування, коли ідеологічно ідентифіковані виборці голосують згідно зі своїми ідеологічними преференціями, натомість неідентифіковані – залежно від свого соціально-економічного самопочуття. Оскільки ідеологічно неідентифіковані складають близько половини виборців, важливими стали висновки багаторічних досліджень щодо цієї категорії електорату: 1) ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують провладні партії та кандидатів, якщо вони досягли певних успіхів у соціально-економічній політиці; 2) ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують провладні партії та кандидатів, навіть якщо вони не досягли успіхів у соціально-економічній політиці, однак зуміли переконати виборців про ще більшу неспроможність опозиції у цьому питанні; 3) ідеологічно неідентифіковані виборці підтримують ті опозиційні сили, представники яких у певних регіонах чи галузях зуміли досягти успіхів; 4) ідеологічно неідентифіковані виборці у разі відсутності успіхів як провладних сил, так і опозиції, віддають перевагу тим партіям чи кандидатам, які зуміли гучніше, послідовніше та ефективніше критикувати своїх опонентів. Саме ця, остання умова сформувалася напередодні 2019 року та сприяла приходу популістів до влади.

Після початку повномасштабної російсько-української війни, коли чітко проявилася екзистенційна загроза існуванню української нації та держави, суттєво зросла важливість єдності та солідарності серед громадян. За таких умов першочерговими стали протистояння зовнішньому ворогові та мобілізація зусиль, щоб чинити опір. Відбулося ще більше посилення самоідентифікації на основі національно-громадянської ідентичності. Ці зусилля потребували ідеологічних пояснень та відповідних наративів.

Як свідчать дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, з усіх ідеологічних течій респонденти здебільшого воліли назвати себе націонал-демократами та націоналістами (табл. 2). Насамперед це стосується підтримки націоналістичної течії, яка у 2023 році зросла до близько 19% (майже у шість разів порівняно з показником 2021 року). Дослідження 2024 року відтворило подібну підтримку націоналістичної ідеології, водночас було зафіксовано суттєве зростання частки тих, хто себе вважає націонал-демократом (порівняно з 2023 роком – майже вдвічі). Також впродовж 2023-–2024 років дещо зросли частки ідентифікації себе як ліберал та соціал-демократ. Всі ці зміни відбулися за рахунок скорочення частки неідентифікованих до менш ніж третини.

Таблиця 2

Відповіді населення України на запитання «Ким би Ви назвали себе з ідеологічної точки зору?», %

Варіанти відповідей	2023	2024
Соціалістом чи комуністом	3,7	1,8
Соціал-демократом	8,5	10,8
Лібералом	6,0	9,5
Націонал-демократом	13,7	25,7
Націоналістом	18,8	18,1
Інше	6,4	3,1
Я не розуміюся на ідеологічних течіях досить добре	43,0	30,9
ЗАГАЛОМ	100,0	100,0

Зростання підтримки націоналістичної та націонал-демократичної ідеології під час великої війни було спричинене кількома чинниками. Зокрема, відбулося чітке протистояння між «нами» (українцями), що обороняють свою землю, і «ними» (росіянами), які є загрозою національній безпеці. Це дозволило органічно сприймати націоналістичну риторику, яка закцентувала увагу на захисті нації та необхідності зберігати єдність. З’явилося бажання захищати не лише територію та суверенітет, але й свою культуру, історію, мову, національні традиції. У перший рік війни багато українців, які до того розмовляли переважно російською мовою, демонстративно перейшли на українську мову. І нехай це феномен мав тимчасовий характер, однак медіа-простір та вулиці міст суттєво змінилися. Тобто зазіхання на національну гідність штовхала людей до певних демонстративних кроків.

Крім цього, іншим вираженим політичним наслідком широкомасштабної агресії стали відданість державі та зростання підтримки політичних інститутів: проявився загальновідомий феномен «згуртованості навколо прапора». Люди інстинктивно відчували, що єдиний спосіб зберегти свою країну і культуру – це підтримати сильний державний контроль під час ведення бойових дій. Власне, за таких умов націонал-демократичні та націоналістичні ідеї здавалися єдиним шляхом до забезпечення стабільності та безпеки у воюючій країні. До того ж українська влада задля зростання патріотичних настроїв уперше з часів незалежності свідомо та інтенсивно почала використовувати націоналістичну риторику.

Після припинення (чи призупинення) активної фази великої війни не виключено, що така відчутна підтримка правих ідеологій серед українців може знизитися. Зважаючи на нестійкий характер ідеологічної ідентифікації у масовій свідомості під впливом таких зовнішніх подразників як війна, можна припустити, що принаймні за умов зниження рівня екзистенційної загрози ідентифікація себе з правими ідеологіями для частини населення може стати неактуальною. Адже реалії післявоєнного життя висуватимуть ширше коло проблем, коли тема інтенсивної патріотичної мобілізації, яка за три роки війни стала звичним тлом, розчиниться в соціально-економічних проблемах відбудови.

Втім, як вже було зазначено, праві ідеології, крім націоналістичної складової, зазвичай, хоч і не в усіх випадках, містять у собі лібертаріанські погляди щодо функціонування економіки. Адже на відміну від нестійких феноменів політичної свідомості під час війни, оцінка власного місця в економічній життєдіяльності має ширший та фундаментальний характер. В даному випадку людина без зайвої патетики реально оцінює власні спроможності підтримувати добробут своєї родини, даючи перевагу оптимальному для себе принципу регулювання економіки.

Тому важливим було з’ясування поглядів українців щодо принципів функціонування економіки. Відповідне запитання було запропоноване у загальнонаціональному опитуванні, яке здійснив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) на замовлення Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в період з 6 грудня 2024 року до 9 січня 2025 року. Для проведення опитування була розроблена 3-ступенева випадкова вибірка з квотним відбором на останньому ступені. Загалом методом особистих інтерв'ю з використанням планшета (САРІ) було опитано 2580 дорослих (18+ років) мешканців України у 91 населеному пункті. Географія опитування охоплювала підконтрольні Уряду України території (крім Донецької, Сумської і Херсонської областей, де опитування не проводилося через безпекові обмеження). Похибка вибірки (при довірчій імовірності 95% і з дизайн-ефектом 1,5) не перевищує 2,9%.

Отже, виявилося, що для більше ніж половини населення України бажаним є ринковий принцип регулювання економіки, коли доходи громадян (окрім непрацездатних) залежать від їхніх власних зусиль та вмінь на ринку праці (табл. 3). Натомість близько третини респондентів надає перевагу державній регуляції економіки, коли доходи громадян перерозподіляються за рахунок високого оподаткування заможніших верств. Зважаючи на багаторічну з початку незалежності невисоку підтримку ринкових принципів регулювання економіки, такі зрушення у масовій свідомості потрібно ще перевіряти повторними опитуваннями. Та все ж на даний момент можна констатувати, що зафіксоване за роки великої війни суттєве збільшення підтримки серед українців правих ідеологій підкріплюється відповідними економічними орієнтаціями.

Таблиця 3

Відповіді населення України на запитання «Який економічний устрій України для Вас особисто є бажаним?», грудень 2024 р. – січень 2025 р.

Варіанти відповідей	%
Економіка регулюється переважно державою, доходи громадян перерозподіляються за рахунок високого оподаткування заможніших верств	31,2
Економіка регулюється переважно ринком, доходи громадян (окрім непрацездатних) залежать від їхніх власних зусиль та вмінь на ринку праці	57,3
Важко сказати	11,5
ЗАГАЛОМ	100,0

Очікувано, що погляди щодо бажаного економічного устрою України найбільше пов’язані з матеріальним становищем. Зокрема, серед вкрай зубожілих верств населення думки майже розділилися: з них 37,8% підтримали збільшення ролі держави в економіці і 43,5% – лібералізацію економіки. Натомість серед матеріально забезпечених верств простежується більша підтримка ліберальної економіки (63,5%), ніж підтримка редистрибутивної економіки (24,9%). Таким чином, після того, як виникнуть необхідні умови для проведення президентських та парламентських виборів, в електоральних запитах українців актуалізуються питання соціальної справедливості, оскільки проблема матеріального становища постане на перший план. Звичайно, політичні сили будуть зважати на наявну праву радикалізацію вагомої частини суспільства. Тому безумовно, що патріотична риторика збережеться в усіх програмних документах партій, які прагнутимуть конкурувати напередодні виборів. Однак, щоб якось вирізнитися з поміж інших, їм доведеться пояснювати, яким чином вони збираються вирішувати соціально-економічні проблеми. Очікувано, що частина політичних гравців відтворять популістські лозунги лівого ґатунку, однак, зважаючи на те, що через велику війну прийшла певна раціоналізація свідомості соціуму, відверті та чесні пояснення щодо ефективних способів наповнення бюджету та шляхів протидії корупції у державних органах також матимуть підтримку серед українців.

Суттєве зменшення кількості ідеологічно неідентифікованих громадян дає шанс формуванню повноцінної та ідеологізованої партійної системи, де вже не буде місцю декларативній імітації псевдоцивілізаційної боротьби олігархічних кланів. Але знову ж таки, все це залежатиме від результатів закінчення російсько-української війни та збереження українського суверенітету. Наслідки війни безумовно внесуть певні корективи у багаторічну традицію підтримки лідерських та клієнтелістських політичних проєктів, що сприятиме відродженню чи формуванню нових ідеологічних партій. Адже менш ідеологізовані політичні проєкти хоч і є більш гнучкими щодо стратегії і тактики, однак вони менш емоційно пов’язані з виборцями, ніж ідеологічні партії, котрі транслюють близькі принципи справедливості та способу життєдіяльності для свідомості виборця, відчуття яких із закінченням війни суттєво загостряться.