На феномен соціальної турбулентності було звернено увагу вже в середині минулого століття. Першим це зробив відомий соціальний психолог Ерік Трист, який вивчав організаційну поведінку. Він назвав «соціальною турбулентністю» стан швидких і непередбачуваних змін, які дестабілізують усталені соціальні системи та інститути, роблять малоефективними традиційні моделі управління і механізми адаптації [The Social Engagement of Social Science: A Tavistock Anthology (Volume III: The Socio-Ecological Perspective]. З моменту публікації цієї роботи пройшло майже 30 років. Поглянемо, як упредметнилося це абстрактне визначення в сучасному світі, а також яким може бути реагування на нього.

В ХХІ столітті соціальна турбулентність набуває ознаки довготривалого процесу, який активно поширюється на весь простір сучасного суспільного життя. Ми є свідками нескінченного потоку безпрецедентно небезпечних ситуацій, подій, трендів, що радикально змінюють і руйнують соціальні порядки на всіх рівнях. На міжнародному рівні зростає політичне, ідеологічне, економічне напруження, слабшають можливості міжнародного права, втрачають авторитет міжнародні організації, в тому числі ООН, ЄС, ОБСЄ, МВФ, НАТО. І, як загальний знаменник цих процесів – вихід на порядок денний реальної загрози ядерного апокаліпсису. Додамо до цього переліку активізацію міжнародного тероризму, бурхливі некеровані міграційні потоки, зростання політичного радикалізму і екстремізму, кліматичні і техногенні катастрофи, щоби отримати сумну картину загальної нестабільності, нестійкості і невизначеності.

урбулентність виглядає як сутнісна характеристика нового етапу соціального розвитку, «нової сучасності». Авторитетні соціальні теоретики пропонують різні її тлумачення. Так, Мануэль Кастельс вважає, що соціальна турбулентність не є тимчасовим явищем, а є проявом глибинної структурної трансформації – мережевизації суспільства. Нові інформаційні і комунікаційні технології створюють глобальні економічні, політичні, культурні та соціальні мережі. Традиційні соціальні інститути, такі як держава, національні кордони, транснаціональні корпорації і навіть сім'ї, втрачають свою колишню стійкість, перестають ефективно працювати і соціальне життя стає турбулентним. [The Rise of the Network Society].

Країни, що сповідують ліберальну демократію все більше демонструють неспроможність ефективно відповідати на економічні, екологічні та інші виклики, забезпечувати права і свободи громадян, утримувати високий рівень життя. Це сприяє активізації популістських настроїв і рухів, деформує механізми забезпечення політичного консенсусу між різними політичними групами і течіями, веде до політичних розколів і політичної поляризації.

Глобальна соціальна турбулентість породжується також глибоким розривом між трьома фундаментальними вимірами сучасного суспільства – технологічним, соціальним і моральним. Моральний прогрес завжди відставав від прогресу науково-технологічного, але зараз цей розрив досяг вражаючих критичних значень. Наочно він персоніфікований є у постаті Ілона Маска.

Можна припустити, що загальна соціальна турбулентність опосередковано має і культурне походження, є наслідком поширення постмодерної культури, з її ціннісним і моральним релятивізмом – сумнівом у цінностях об’єктивності та прогресу. Виникнення глобальних інформаційних просторів відкрило для постмодерной парадигми небачені раніше можливості хаотичного зіткнення і перемішування різних культурних традицій, їх фрагментації і поляризації. Постмодернізм впливає на пересічних громадян, на інтелектуалів і політиків, навіть, якщо вони ніколи не чули такого терміну. Він руйнує у культурному житті «метанаративи» (домінуючі теорії, що пояснюють фундаментальні явища та процеси, при цьому витісняючи із вжитку інші теорії), які так чи інакше сприяли збереженню соціальної солідарності.

Глобалізація та нові медіа підривають традиційні джерела колективної ідентичності, такі як нації, класи та релігії. Люди починають формувати ідентичності на основі нових, гнучких мережевих зв'язків, що веде до фрагментації суспільства та зростання соціального занепокоєння. Це викликає соціальну дезорієнтацію, протести та опір новим формам влади та взаємодії. Мережеві структури підривають владу національних держав та традиційних політичних систем, що призводить до кризи влади та керованості. Є дослідження, які показують, що соціальні мережі сприяють радикалізації політичних дискурсів, оскільки надають звучання екстремальним голосам, які в умовах традиційних медіа залишались би маргіналізованими.

Особлива небезпека нових медіа в тому, що можливість висловлюватися і бути широко почутими отримали маси людей, яким нема чого сказати. Соціальні мережі переповнені примітивними, безграмотними судженнями з питань, котрі потребують бодай якоїсь освіти, якоїсь професійної підготовки, елементарного здорового глузду. Мільйони людей посередніх, без належного досвіду та знань, вважають, що мають незаперечне право поділитися зі світом своїми думками, підтримують спільними зусиллями інформаційний простір, наповнений поверховими оцінками і агресивними емоціями.

Неефективність урядів, традиційних політичних інститутів викликатиме політичні кризи, падіння довіри до традиційних партій і посилення популістських рухів, які обіцяють прості рішення для складних проблем, які не спрацьовують, а лише посилюють соціальну турбулентність. Відбувається радикалізація політичної культури, посилюються екстремістські рухи, як праві, так і ліві, що призводить до конфліктів і протестів, які часто переходять у насильство.

У книзі Н. Талеба "Чорний лебідь" соціальна турбулентність розглядається як невід’ємний аспект життя в умовах невизначеності та випадковості. Дуже цінним є висновок, про те, що соціальні потрясіння не завжди є негативними. Вони можуть спричиняти творчі зміни та інновації, відкривати нові можливості для прогресу. Людські суспільства повинні навчитися жити з усвідомленням неминучості непередбачуваних подій, готувати свої структури до адаптації, а не намагаючись уникнути турбулентності [Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті].

У контексті соціальної турбулентності Талеб також вводить концепцію «антикрихкості». На противагу крихким системам, що руйнуються під тиском, антикрихкі системи здатні вигравати від хаосу і турбулентності. Тому, соціальні структури можуть бути адаптивними і стійкими до невідомих загроз, якщо вони не лише витримують стрес, але й використовують його для свого вдосконалення. [Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті].

Важко переоцінити значення цих постулатів для нашої країни, яка сильно потерпає від світової турбулентності і має оновитися, зробити велику роботу по реконструкції базових соціальних інститутів і структур, адаптувати органи державної влади і місцевого самоуправління для проходження турбулентних часів з найменшими втратами.

Поки що дуже важко окреслити конкретні характеристики і параметри адаптивних інститутів. Важливо зазначити, що їх головною особливістю має бути здатність до самостійної зміни своїх структур і функцій, до самореорганізації і самореформування, відповідно до непередбачуваних, непрогнозованих змін соціальних процесів. Створення і підтримка «антикрихкої» системи соціальних інститутів передбачає декілька, на наш погляд, очевидних напрямів. Це децентралізація влади оскільки в умовах турбулентності централізовані системи стають більш вразливими до кризових явищ. Це дебюрократизація влади за допомогою цифрових інструментів, активне використання цифрових технологій для всіх адміністративних послуг більш ефективної взаємодії громадян та влади. Це реформа публічного управління на засадах гнучкості, щоби швидко приймати і за необхідності переглядати управлінські рішення відповідно до ситуацій, що постійно змінюються. Така реформа передбачає підготовку і виховання кризових менеджерів, фахівцв, здатних ефективно діяти в надзвичайних ситуаціях, в умовах непередбаченості і високих ризиків.

Для досягнення стану "антикрихкості" необхідна спільна робота політиків, влади, інтелектуалів, громадських діячів і медіа. Інтелектуальна еліта має активно включитися в процес формування в суспільстві культури креативності і інноваційності, створювати і підтримувати платформи для обміну ідеями, науковими знаннями, що стимулюють розвиток нових ініціатив. Необхідні регулярні відкриті публічні обговорення та форуми за участі громадських діячів, науковців та представників влади щодо гострих проблем суспільного життя і можливих рішень.

Важливо впроваджувати освітні програми для громадян, які навчають адаптації до змін, ефективного управління ризиками та кризами, використання стресових ситуацій для особистого та групового зростання. Громадські діячі мають бути рушійною силою змін, медіаторами між державою і суспільством, забезпечувати продуктивний діалог влади і громадян, ініціювати діалог з владою щодо кризових проблем.

Громадські діячі та засоби масової інформації повинні висвітлювати успішні кейси адаптації до турбулентних умов. У турбулентні часи особливо важливо підтримувати малий та середній бізнес, сприяти розвитку стартапів, підприємництва, інноваційних ініціатив.

Життя в умовах турбулентності ставить завдання і перед громадянами, перш за все в плані їх самоосвіти, підвищення кваліфікації і перекваліфікації, освоєння нових професій, навчання впродовж життя, підвищення кваліфікації. Люди мають чітко усвідомлювати, що такий стиль життя перетворюється з розкоші на необхідність.

Надзвичайно важливе значення в турбулентному соціумі набуває соціальна солідарність. Без постійної підтримки одне одного, взаємодопомоги, соціальних ініціативи, волонтерських рухів та проектів, благодійності, екологічних ініціатив, допомоги незахищеним верствам населення суспільство не виживе в епоху перманентних криз. Адаптивність, інновації, гнучкість і соціальна солідарність – це ключові елементи для успішного майбутнього України в умовах змін.

Це лише деякі з практичних кроків українського суспільства для перетворення соціальної турбулентності на можливість оновлення. Ключовим аспектом є взаємодія всіх гравців: держави, політиків, бізнесу, інтелектуалів, медіа та громадян, які разом можуть створити стійкі «антикрихкі» системи, що будуть не тільки адаптуватися до змін, а й активно використовувати їх для успішного розвитку.

Українські політичні, економічні, культурні інститути повинні стати більш прозорими, підзвітними та справедливими. Головне і найскладніше завдання повернути високу довіру людей до влади, всіх державних інституцій.

Турбулентний стан сучасного суспільства вимагає осмисленої реакції та розробки стратегій адаптації. Важливо розуміти, що турбулентність – це не тільки джерело кризи, але й можливості для розвитку, створення нових соціальних порядків, що дозволять знаходження адекватні відповідей на виклики нової сучасності.