Сергій Макеєв
Соціальні структури воєнного стану в Україні
У структурній перспективі – одному з можливих способів говорити про суспільство, описувати й розуміти те, що з ним відбувається, – під соціальною структурою розуміють інститути, організації, класи, верстви й категорії населення поряд із різноманітними нерівностями між ними. У стані надзвичайності (винятковості, екстраординарності) вони піддаються змінам, що є наслідком воєн, епідемій, революцій – подій непередбачуваних і таких, що раптово настають. Цей текст про те, яким запасом понять володіють соціологи для спостереження за модифікацією соціальних структур, для підтримання діалогу між собою і з потенційною аудиторією в умовах воєнного стану, запровадженого в Україні 24 лютого 2022 року.
Суспільствознавча традиція
2003 року філософ Джорджо Агамбен видає в Турині невеличку книжку "Стан винятковості" ("Stato di eccezione", у російському перекладі "Надзвичайний стан"), ґрунтовний виклад того, що він собою являє як соціальний феномен, який підлягає філософському розгляду, а також як емпіричний об'єкт опису та інтерпретації. В обох випадках явищу притаманний невеликий обсяг найсуттєвіших рис і характеристик.
При цьому Агамбен дотримується інтелектуальної спадщини, згідно з якою розуміння того, як влаштоване спільне існування людей, ледь не вичерпно втілене у праві, сукупності законів, які впорядковують взаємні стосунки та дії, сприяють самозбереженню соціумів. Соціальний порядок, солідарність і безпека є, отже, тим, що оберігається (повинно оберігатися) правом від морально-політичної інфляції та ризиків розпаду з особливою суворістю. Однак подібний протекторат законів не всеосяжний, неминуче настають часи, коли їхня дієвість повністю втрачається, часи аномії (відсутності норм) – часи стану винятковості. Таке їхнє найзагальніше й найабстрактніше визначення, яке актуалізується міждержавною і громадянською війною, екстраординарними подіями, що незмінно супроводжують еволюцію людства.
У реальній історії, втім, вакуум влади швидко заповнюється ідеолого-політичними гаслами і постановами, що претендують на легальність та які розподіляють повноваження віддавати розпорядження і контролювати їх виконання між різними інстанціями. Відбувається централізація влади, що виявляється в об'єднанні виконавчої та законодавчої влади за верховенства виконавчої. Деякі інститути та організації втрачають матеріальні та кваліфікаційні ресурси діяти в інтересах спільного блага, втрачаючи "силу", послаблюючись.
Одночасно практично повністю блокується інститут громадянства: прерогативи конституцій щодо прав і свобод індивідів призупиняються після введення воєнного стану – історично сформованої модифікації стану екстраординарності. Таким актом індивіди позбавляються своїх фундаментальних соціальних визначень, що визнають їх легітимними учасниками спільного буття в рамках держави, для якої вони відтепер (ще раз нагадаю, мається на увазі певний ідеалізований стан) не більше ніж просто живі істоти. Відбувається "оголення життя" до його біологічної основи, як це добре видно з найпопулярнішої книги Агамбена "Homo Sacer. Суверенна влада і голе життя". Інстанція влади (суверен, диктатор, держава) тепер, мобілізуючи і перетворюючи громадян на солдатів ("живу силу"), розпоряджається життям і смертю індивідів на свій розсуд. Таким є принцип, принцип деінституціоналізації громадянства, але емпірично він проявляється в неоднаковому ставленні до різних категорій населення, одних з яких зобов'язують до явки на призовні дільниці першочергово, інших пізніше, а треті різною мірою захищені від мобілізації.
Слідом за Карлом Шміттом Аґамбен визнає безсумнівною за умов війни соціальну відмінність, запроваджувану опозицією "друг – ворог". Наявність визначень ворога, як і існування класифікації в такій якості держав, інститутів, організацій, прошарків і категорій індивідів стають безпомилковим маркером стану винятковості, незалежно від того, запроваджувався він чи ні будь-якими розпорядженнями. Перебувати в такому стані і не визнавати його – випадок, що часто трапляється. Воєнний стан, крім того, фактично стирає відмінність між приватним і загальним, він не притаманний "голому життю". Загальному ніщо, згідно з Агамбеном, не перешкоджає вторгатися у сферу приватного, сферу переважного перебування індивідів, сферу повсякденності, вже не захищену правами і свободами особистості, а також протекціоністськими піклуваннями соціальних інститутів, вона відкрита для зовнішнього втручання. Але й приватне, не відчуваючи й не зустрічаючи кордонів і заборонних ліній, має шанс поширити свою ініціативну активність туди, де колись воно не могло бути: індивіди часом діють так, начебто наділені якимось правом – ще один вияв особливості, що притаманна стану винятковості.
Соціальні структури в законі про воєнний стан в Україні
Найзагальніші уявлення про запроваджувані структурні видозміни дає Закон України "Про правовий режим воєнного стану". Ним запроваджується особлива інституційна структура – "військове командування", що складається з Головнокомандувача ЗС, командувача ЗС і командирів різних військових формувань. Утворюється, отже, союз інституту "президент" та інституту "армія", який об'єднує законодавчі та виконавчі функції, а його розпорядження і директиви підлягають виконанню і не потребують затвердження Верховною Радою. Одночасно формуються "військові адміністрації" різного рівня підпорядкування (область, район) аж до територіальних громад, які відповідальні за забезпечення громадського порядку і безпеки (останні два слова ключові в ідентифікації стану надзвичайності). Їхніх начальників, штатний розпис, призначають і звільняють з посади за пропозицією вищого військового командування і затверджує президент. Розширюються повноваження адміністрацій щодо використання трудових ресурсів, матеріально-фінансових активів громадян і організацій.
Зосередження законодавчої та виконавчої прерогатив у новій інституційній структурі означає, що Верховна Рада та Кабінет Міністрів частково втрачають статус центральних гілок влади, звужується спектр їхніх переважних прав на контроль та управління соціальними процесами, обмежуються можливості прояву законодавчих ініціатив. Частину функцій, які раніше підлягали віданню Кабінету Міністрів, передають військовим адміністраціям, як-от контроль за роботою медіа, закладів культури, поліграфічних організацій. Вони також мають право ставити питання про заборону діяльності політичних партій і громадських організацій, що загрожують суверенітету країни, вилучати телекомунікаційне обладнання, проводити евакуацію населення.
Вельми показово, що діяльність Кабінету міністрів (стаття 12) регламентується 5 найзагальнішими пунктами, а діяльність військових адміністрацій усіх рівнів (стаття 15) 56-ма пунктами. З підрахунком можна злегка помилитися, але аж ніяк не в тому, хто реально відповідальний за стан справ і хто є інстанцією влади, що заохочує, контролює, скеровує та накладає стягнення – встановлювати та підтримувати порядок повсякденного життя. Але, зрозуміло, в законі немає ані слова про перерозподіл функцій, ані про обмеження їх в умовах воєнного стану. Водночас, на відміну від суду і Генерального штабу, права Ради національної безпеки і оборони (РНБО) не прописано, хоча й ідеться про те, що вона, не наділена офіційними повноваженнями й перебуваючи немовби в інституціональній тіні закону "Про правовий режим воєнного стану", готує пропозиції до Указів президента, проявляючи законодавчу ініціативу, долучаючись до союзу інституту "президент" та інституту "армія" як третього елемента інституціональної структури стану винятковості.
Указ Президента про введення воєнного стану від 24 лютого 2022 року призупиняв дію статей 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України (11 статей), що стосуються прав, обов'язків і свобод громадян. Ось що не гарантується Основним законом країни: недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов; недопустимість втручання в особисте і сімейне життя, судовий розгляд у разі недостовірних звинувачень; свобода виражати свої переконання й поширювати їх; право обирати й бути обраним; збирати й проводити мітинги та демонстрації; володіти й розпоряджатися своєю власністю; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк; право на освіту. Закон "Про правовий режим воєнного стану" не повторює формулювання Указу Президента, але уточнює, що не накладаються обмеження на права і свободи, передбачені ч. 2 статті 64 Конституції України (18 статей).
Таким чином, згідно із Законом із 47 статей розділу 2 Основного закону "про права і свободи громадян" у дії начебто залишаються 29 статей, хоча 11 призупинено в дієвості Указом Президента. Ті 18 статей, що залишилися не згаданими, варто думати, також не обов'язкові до виконання. 29 статей про права і свободи становлять приблизно 62% усіх статей (47) – такий масштаб шкоди інституту громадянства у стані винятковості в Україні. Такою в нашому конкретному випадку є інтенсивність неминучого, але тимчасового, процесу "оголення життя" за допомогою воєнно-політичної консервації демократичної спадщини прогресу в ступені цивілізованості спільного життя в стані надзвичайності, про яку наполегливо й послідовно розмірковував Агамбен у своїх працях.
Деякі особливості екстраординарних обставин містяться в законах, які доповнюють ті, що запроваджують воєнний стан. У РФ, наприклад, в останнє десятиліття поширилося й утвердилося уявлення про власну країну як таку, що звідусіль оточена ворогами, перебуває в облозі (стан облоги, за Агамбеном, різновид надзвичайного стану). Звідси поділ на країни "дружні" і недружні", а "ворогів" – у діапазоні від зовнішніх ворогів, що підлягають знищенню (у них уже не бачать нічого людського), до "небажаних елементів" ворогів внутрішніх. А в Україні ухвалюють закони про колабораціонізм та антидержавну діяльність, спрямовані на ідентифікацію та подальше покарання "внутрішніх ворогів".
Крім того, різноспрямовані перетворення мусять відбуватися зі звичними освітніми, культурними, економічними відмінностями, які за виняткових обставин також схильні до модифікацій згладжування або, навпаки, акцентування. У ситуації, коли чоловіків у країні, що воює, розглядають як потенційних солдатів, домінує тенденція, що девальвує значущість ("вагу") освітніх, культурних, релігійних, поколінних відмінностей. І, навпаки, у процесі добору мобілізованих ревальвуються відмінності у стані здоров'я (придатність до стройової служби), у ступені патріотичної готовності до вступу в збройні сили (опозиція "добровольці – ухилянти"). Зростає значущість ситуативних відмінностей між тими, хто перебуває на передовій і в тилу, між категоріями населення, які постраждали від війни нерівною мірою. Те, які тенденції розгортаються, а які згортаються, підлягає емпіричному вивченню в конкретних обставинах місця і часу. Але достовірно відомо, що внесок різних інститутів, організацій, спільнот індивідів у виживання соціуму, що перебуває у стані війни, виявляється нерівноцінним. Порівняно з мирним часом трансформується рейтинг довіри до інститутів, організацій, спільнот, а також рейтинг їхнього престижу (честі та слави). Втім, їхній докладніший розгляд, як і спостереження за соціальними відмінностями, що набувають значущості та втрачають її, потребує додаткових дослідницьких зусиль, що виходять за межі цього повідомлення.
Отже, Закон "Про правовий режим воєнного стану" регламентує права та обов'язки центральних – новостворених і традиційних – органів державного управління різного рівня. Але управлінська практика не завжди співпадає з безумовними приписами законів, що свідчить про невідворотність розбіжності "права і життя", як це й стверджували Шмітт і Агамбен. І що, своєю чергою, закликає суспільствознавців вивчати емпіричний досвід впливу владних інстанцій на соціально-економічні та політичні процеси в контексті різноманіття інтересів і домагань різних суб'єктів, які переслідують партикулярні цілі за надзвичайних умов. Використання традиційного соціологічного інструментарію для спостереження за таким досвідом залишається проблематичним. Тут необхідний, найімовірніше, міждисциплінарний підхід, що зобов'язує до застосування ще й різноманітних політологічних, юридичних, державознавчих методик. Однак перспективи його реалізації в умовах воєнного часу та суттєвих обмежень на фінансове забезпечення такого підприємства залишаються досить невизначеними.